Головна Головна -> Реферати українською -> Медицина та здоров'я -> Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікув

Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікув

Назва:
Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікув
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,35 KB
Завантажень:
217
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Лекція
Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікування


П Л А Н
Фактори, які впливають на план комплексного лікування хворих з гнійно-запальними захворюваннями щелепно-лицевої ділянки.
Хірургічний метод лікування.
Дренування ран.
Діаліз рани.
Антибактеріальна терапія:
а) застосування антибіотиків;
б) застосування сульфаніламідів;
в) застосування нітрофуранів.
Десенсибілізуючі середники.
Застосування біологічно активних препаратів.
Дезінтоксикаційна терапія.
Ферментотерапія.
Імунотерапія.
Фізіотерапія.
Лікувальна фізкультура.
Профілактика гнійних захворювань щелепно-лицевої ділянки.
Особливості перебігу та лікування флегмон у хворих на цукровий діабет.
Основні завдання лікування хворих на абсцеси і флегмони:
Хірургічна обробка рани;
Системний вплив на макроорганізм;
Місцевий вплив на рану;
При одонтогенній інфекції – усунення етіологічного фактору.


Розвиток гнійно-запальних захворювань щелепно-лицевої ділянки характеризується великим різноманіттям клінічних проявів. За даними досліджень в 40-60% хворих діагнози, які були поставлені при поступлені на лікування в стаціонарі, не співпадають з діагнозами установ, які направили.
Ефективність лікування хворих одонтогенними гнійно-запальними захворюваннями залежить від ранньої діагностики цієї патології. Правильно і своєчасно поставлений діагноз дозволяє провести ефективне лікування хворих і цим самим повернути їх до нормальної діяльності.
При проведенні оперативних втручань в щелепно-лицевій ділянці потрібен вибір оптимального методу знеболення, а також інфузійна терапія з використанням патогенетичних речовин корекцій порушеного гомеостазу. Оперативні втручання в деяких випадках краще проводити під місцевим знеболенням після медикаментозної підготовки (премедикації). В останні роки широко застосовують загальне знеболення.
При хірургічному втручанні, яке проводять при абсцесах, в більшості випадків обмежуються внутрішньоротовим розрізом по перехідній складці в межах не менше трьох зубів. Скальпелем роблять розтин до кістки, а якщо гнійний вміст не отримують, то тупим шляхом проникають в м’які тканини привушної ділянки. У дітей, щоб уникнути пошкодження зачатків зубів, внутрішньоротові розтини необхідно проводити дещо вище перехідної складки.
Оперативні доступи при гнійних захворюваннях обличчя та шиї повинні забезпечити косметичне і найменш травматичне знаходження патологічного вогнища з врахуванням ходу гілок лицевого нерву. Розтини повинні бути широкими для кращої евакуації ексудату, а при наявності гнійних кишень, де одним розтином забезпечити достатній відтік неможливо, роблять додаткові розтини (контрапертури). Для кращого відтоку ексудату проводять дренування. Велике значення має матеріал, з якого виготовляють дренажі. При цьому враховують такі властивості, як гігроскопічність, пористітсть, бактерицидність та ін. Широке розповсюдження мали гумові трубки, але при довгому знаходженні в рані виникає запальна реакція. Останнім часом широко використовують трубки з синтетичного матеріалу (поліетиленові, силіконові).
Особливе місце займає метод активного дренування гнійних порожнин шляхом створення в системі дренажу дозованих розріджень. Після кожного сеансу активного орошення гнійника лікарськими розчинами, а воно повторюється 2-3 рази на добу, рекомендується видаляти дренажі з рани. Враховуючи недоліки відкритого методу лікування гнійних ран застосовують закриті методи, тобто накладання первинних і вторинних швів.
Лікування гнійної рани під марлевими пов’язками з різними препаратами є найбільш поширеними і загальноприйнятими. Особливий інтерес представляє група препаратів, які здійснюють відсмоктуючу дію на рану. Гіпертонічні розчини здійснюють на гнійну рану короткочасну дію (не більше 2-3 години), так як швидко розводяться раневим секретом і втрачають свою осмотичну активність.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Загальне знеболення, принципи премедикації. Нейролептанальгезія. Можливі ускладнення, їх лікування та профілактика. Основи загального лікування абсцесів та флегмон щелепно-лицевої ділянки. Завдання хірургічного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікув

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок