Головна Головна -> Реферати українською -> Міжнародна економіка -> Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій

Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій

Назва:
Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,00 KB
Завантажень:
282
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
ПЛАН

1.Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу

2.Правове регулювання міжнародного підряду

3. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) зовнішньоекономічній діяльності

1. Центральне місце серед зовнішньоекономічних договорів займає договір міжнародної купівлі-продажу. Колись він був єдиною формою, що опосередковувала міжнародні господарські зв'язки, які зводилися до торгівлі, і дотепер залишається найпоширенішою формою.

Однак не тільки формальною чисельністю пояснюється провідна роль купівлі-продажу у світових економічних зв'язках. Інші зовнішньоекономічні угоди або прямо пов'язані з купівлею-продажем (су­путні угоди, .'Наприклад, щодо перевезення, страхування, розрахунків тощо), або є різновидами купівлі-продажу (наприклад, ліцензійні договори, договори на надання послуг), або містять тією чи іншою мірою елементи купівлі-продажу (наприклад, договори про кооперацію).

Крім того, договір міжнародної купівлі-продажу найбільш розроблений в міжнародному приватному праві. Уніфікація права досягла найбільш вагомих результатів саме щодо цього договору. В результаті, часто норми, призначені для регулю вання купівлі-продажу, за аналогією застосовуються до інших міжнародних комерщйних договорів.

Уніфіковані норми, що регулюють міжнародну кутв-лю-продаж, містить Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, прішнята на дшшоматігчній конференції у Відні в 1980 р., ішгроко відома як Віденська конвенція 1980 р.

Віденська конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах. Факт місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних державах повинен випливати або з договору, або з ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні іщвільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ст. 1).

У Конвенції встановлений порядок регулювання питань, прямо у ній не вирішених (п. 2 ст. 7). Ці питання підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується. У літературі та практиці виходять з того, що до таких загальних принципів Конвенції, зокрема, належать:

свобода договору;

диспозитивність положень Конвенції;

необхідність дотримання добросовісності у міжнародній торгівлі;

іфезумпція дії звичаю, що застосовується у відповідній галузі торгівлі;

зв'язаність сторін усталеною практикою їх відносин;

співробітництво при виконанні зобов'язань;

застосування критерію «розумності»;

можливість вимагати при порушенні зобов'язань реального виконання, однак з пріоритетом еквівалентного відшкодування.

За відсутності таких принципів Конвенція відсилає до права, що застосовується відповідно до норм міжнародного приватного права (колізійних норм).

Частина II Конвенції регулює порядок укладання договору купівлі-продажу. Відповідно до ст. 14 Конвенції пропозиція про укладення договору є офертою, якщо вона:

а) адресована одній чи кільком конкретним особам (про

позиція, адресована невизначеному колу осіб, розглядаєть

ся лише як запрошення робити оферти, якщо інше прямо

не зазначене особою, яка зробила таку пропозицію);

б) досить виразна (тобто в ній зазначено товар та безпо

середньо чи опосередковано встановлюються його кількість

і вартість або передбачено порядок їх визначення);

в) висловлює намір оферента вважати себе зв'язаним у

разі акцепту.

Оферта набуває чинності коли вона одержана адресатом оферти і може бути відкличною або невідкличною (ст .15). Оферта не може бути відкликана, якщо в оферті зазначено шляхом встановлення певного строку акцепту чи іншим чином, що вона є невідкличною; або якщо для адресата оферти було розумним розглядати оферту як невідкличну й адресат оферти діяв відповідно (ст. 16).

Після розгляду оферти адресат оферти повинен її акцептувати. Акцептом є заява чи інша поведінка адресата оферти, що висловлює згоду з офертою. Мовчання чи бездіяльність самі по собі не є акцептом (ст. 18).

Акцепт повинен виражати згоду з офертою та не вносити будь-яких зустрічних пропозицій, у противному разі це вважатиметься відхиленням оферти. Відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить доповнення, обмеження чи інші зміни; є відхиленням оферти і являє собою зустрічну оферту. Однак відповідь на оферту, яка має на меті бути акцептом, але містить додаткові чи відмінні умови, які істотно не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без невиправданої затримки не заперечить проти цих розходжень. Якщо він цього не робить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, що містяться в акцепті (ст. 19).

Згідно з ст. 23 Конвенції договір вважається укладеним, коли акцепт оферти набуває чинності, тобто з моменту отримання акцепту оферентом за адресою комерційного представництва або за місцем постійного проживання.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок