Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Державність української мови:декларація і реальність

Державність української мови:декларація і реальність

Назва:
Державність української мови:декларація і реальність
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,21 KB
Завантажень:
456
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Державність української мови:
декларація і реальність


Державна мова – це не тільки і не стільки мова Держави: чиновників, можновладців, політиків та ін. Це, насамперед, мова люду, який населяє цю державу, яка покликана охороняти його інтереси і задовольняти культурні запити. Рідна мова покликана бути батьківщиною і домом буття людини, в якому вона мешкає не тимчасово чи "для офіціозу", а постійно, витворюючи мовні мікросвіти скрізь і з усіма, включаючи назви магазинів, кафе, ресторанів, перукарень, мову реклами на вулиці. За тих умов, в яких перебуває нині українська мова, українець почувається емігрантом на власній землі в чужомовному оточенні, розрекламованими іноземними закладами, чужоземними товарами. Ліна Костенко назвала українську націю раритетною, самотньою на власній землі у своєму великому соціумі. А в одній із поезій проникливо зауважила: "Ми вже як тіні на своїй землі. Хто зрозуміє нашу ностальгію?". Ностальгія за батьківщиною у себе на батьківщині, безперечно, відлунює в отій щемливій ностальгії за рідною мовою, що по-справжньому мусить стати державною в країні.
Сумнозвісний перелік дат, що умовно починається 1720 роком (указ Петра І), здавалося, нарешті обірвався з появою Закону про мови, наданням українській мові статусу державної.
Сприйняли його по-різному. Одних це неймовірно дратувало, інші скептично посміхалися: нічого, мовляв, із цього не вийде, дехто ревно відстоював свої права, забувши про обов'язки громадянина цієї держави. Значна частина української інтелігенції радо вітала Закон, сприймаючи його і як свою перемогу. Одним словом, цей документ не залишив байдужим нікого.
Десять років боротьби і пустослів'я. Від часу прийняття закону це були роки випробування нації на зрілість і гідність. На жаль, правими виявилися скептики.
Із самого початку незрозумілою була суєта навколо того, що вже вистраждано роками, виважено, обговорено і узаконено. Це і похитнуло ті підвалини, що тримали Закон. Низка заходів, спланованих на впровадження державної мови в усі сфери суспільного життя, згодом обривається, розпорошується і зовсім призупиняється. Важко збагнути, чому на сьогодні не проводиться атестація з української мови державних службовців усіх рівнів, чому на вивчення державної мови в інститутах та університетах на неспеціальних факультетах кількість годин зведена до 36-и, чому вулиці рясніють іншомовними вивісками та рекламними щитами, а в міському транспорті оголошують "остановки". Чому й досі так "переконливо" звучить із уст посадових осіб чи навіть студентів, що у їх віці пізно вчити мову. У 20, 30, 40, 50 і т.д. років не пізно оволодіти азами комп'ютерної техніки, вивчити англійську мову перед закордонною поїздкою – не пізно ...
Стоголосо іще звучить "залізний" аргумент: нехтування інтересів національних меншин. І не завжди, погодьтеся, із уст тих самих меншин.
Таким чином, ми, українці в Україні, будучи кількісно національною більшістю, ще надовго морально залишатимемось "меншиною", національно несвідомою і байдужою. Бо ж як можна поважати когось, не навчившись поважати себе?
Було б неправильно сказати, що за часів становлення нашої держави для розвитку мови не зроблено нічого. Але те, що зроблено, мовою медицини можна окреслити так: біль зняти - пухлину залишити.
За роки хаосу і байдужості росте кількість парадоксальних явищ, породжених іще тоталітарною системою:
1. Ми довели вже усьому світові, що українська мова багата і милозвучна, себе ж переконати неможливо, що вона варта того, щоб нею розмовляти, берегти її і збагачувати.
2. Намагаючись дбати про престиж держави, мову тримаємо на коротенькому ланцюжку. Для учнів, студентів, багатьох іще вчителів українська мова залишається лише мовою навчання і викладання.
Для багатьох посадовців – кабінетною мовою, "засобом керування". А в кінці робочого дня її закидають у куток довгої шухляди і зачиняють на два замки до наступного ранку.
3. Хто може сказати точно, для кого, для якої держави готують фахівців наші інститути і університети.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Державність української мови:декларація і реальність

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок