Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат на тему: Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач

Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач / сторінка 3

Назва:
Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,88 KB
Завантажень:
319
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
100), що і в прозі вважались би трудними до вимови. Будова поетичних образів є в “Зів’ялім листі” майстерська, а в деяких поезіях, зложених в дусі народної пісні, навіть чудово поетична. Натягненим, а радше невірним, видається мені порівняння:"Так най те серце, що в турботі, неначе п е р л и у болоті, м а р н і є, в’ я н е, з а с и х а, хоч в сні на вид твій оживає” (ст. 59). Тут лиш одна половина порівняння вірна – порівняння серця в турботі з перлою в болоті; в другій половині порівняння поняття “перла” і поняття “марніє, в’яне, засиха” виключають себе. Тільки про формальну сторону поезій. Похибок небагато Через недогляд у списуванні попалися між хибно наголошені два слова: “болів” і “боїв”; вони наголошені на 76 ст. правильно: “булів” і “буїв”. – Прим. автора., але від поета тої міри, що Ів.Франко, можна вимагати, щоб їх все-таки було менше, скоро вже без похибок нема на світі нічого. А тепер придивимось важнішій річі, – змістові “Зів’ялого листя” і його літературній та суспільній вартості.
Зміст ліричної драми Ів.Франка в першій часті її – чувства безнадійної любові, в другій – жаль, біль і туга після страти, в третій – зневір’я і розпука з їх наслідками. Перша поезія другої часті, надсянська легенда про таємничу, в чвірку коней запряжену кариту, що, появившись серед зими на Сяні, провалюється разом з візником під лід, кінчиться словами:
Се мого мерця драма!
Якби не ті літа важкої муки,
Пекучих болів, сліз і божевілля,
Глухої резигнації, скажених бунтів
Придавленого серця, то я сам,
Пригадуючи першу нашу стрічу,
І той промінчик ясної надії,
Що блис мені тоді, – присяг би нині,
Що се був сон, надсянськая легенда.
Се слова самого героя любовної драми, що вкінці допускається самовбійства. Видко, мука його була справді важка, болі дійсно пекучі, скоро вони не скінчилися самими сльозами й божевіллям, глухою резигнацією і скаженими бунтами серця; видко, та любов була справді велика.
Та любов була могуча; прийшла неждано, як елементарне нещастя і підчинила собі в одну мить все єство чоловіка. Чим? Того він сам не знає докладно. Сам він каже (ст. 10):
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
І другий раз задавши собі питання (ст. 14): “За що я тужу так, і мучусь, і терплю?” – він не вміє відповісти інакше, як знов питанням:
Чи за той гордий хід, за ту красу твою,
За те таємне щось, що тліє полускрито
В очах твоїх і шепче: “Тут сповито
Живую душу в пелену тісну?”
Часом здаєсь йому, що та жива душа квилить, пручається. Тоді глибокий сум без її відома вкриває його лице; тоді б він душу дав за неї. Але в ту ж мить з її очей мигне злий усміх, гордість, глум, і він відвертається з болем в дуті (ibid). Та інколи знов (ст. 12-13):
Коли на те личко чудове
Ляже хмарою жалісна туга,
І болюще дрожання нервове
Ті усточка зціпить, як шаруга,
І докір десь у горлі пропаде,
У знесиллі опустяться руки,
І благає підмоги, поради
Прошибаючий погляд розпуки,
тоді його серце стискає, мов кліщами, холодна тривога; німий біль лякає його більше, ніж всі громи і перемога злих сил.
Залюбленому, як видко з написаного, трудно відповісти собі на питання, чим вчарувала його вибрана; трудно, бо сталося се зараз після першої стрічі (ст. 15-16), коли він не мав навіть часу пізнати її добре. І розстались вони тоді, мов незнані. Вона відійшла, не подавши йому й руки, лишивши його, мов одурілого. Та серце його чуло, що в тій хвилі воно могло посісти свій рай. Два-три щирі, милі, гарячі слова були б в силі задержати його на все. Так що ж:
Чує серце, що програна
Ставка вже не верне знов...
Щось щемить в душі, мов рана:
Се блідая, горем п’яна,
Безнадійная любов.
Хоч і як безнадійна та любов, хоч він і видає її лиш припадком, а вона може й не зирнула на нього, та все-таки вона остає предметом його правдивої любові, яку він так виражає (ст. 17):
Як згублену любов, несповнене бажання, Невиспіваний спів, геройське поривання,
Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
Як той огонь, що враз і гріє, й пожирає,
Як смерть, що забива й од мук ослобоняє,
От так, красавице, і я тебе люблю.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок