Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат безкоштовно: Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач

Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач / сторінка 6

Назва:
Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,88 KB
Завантажень:
319
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
А надія? Про надію він каже:
Хай побіда світла вас манить,
Хай надія додає вам крил, –
То моя надія ось лежить:
Я – судно без маштів і вітрил,
Я для радощів не маю сил,
І з життям умову я роздер –
Я умер.
Таке зневір’я, така знеохота до життя степенується в нашого героя аж в ненависть до краси і сили, до світла і пісні, в ненависть до життя, до любові. Одно він тепер полюбив – забуття, спокій, безпам’ятну могилу (ст. 77-78). Крайня розпука огортає його тоді, коли бачить свою любку в руках бездушного моля, що грається нею, як іграшкою, може її без шкоди попсувати і закинути в кут, а він лише дивиться й не має сили ні плакати, ні помогти. Його аж душить гірке, болюче, скажене почуття, і він сто разів клене те життя, що так закпило собі з нього (ст. 81). В хвилях такої розпуки і резиґнації без краю, що як змія засіла в серці (ст. 82-83), невідлучним товаришем нещасного являється думка про самовбійство. Вона вверчується в мозок тим сильніше, що в тім мозку нема місця для ніякої другої думки, для ніякого другої ідеалу, що для нього варто було б ще жити на світі. Врешті, він і не силується зовсім знайти такий ідеал. Пустившись дорогою зневір’я, він поступає дуже шпарко до одної можливої на тій дорозі мети. Коли і спинює його що перед тою метою, то не є се взгляд на ніяку вищу, благороднішу ціль, то є се хіба брак відваги; його хитка рука не піднімається на нього, так само, як поет не може ненавидіти любки, хоч би та любка була причиною його найбільшого нещастя (ст. 84-85). Та чого недостає вдень, те приходить вночі. Розривані за дня думки вночі скупляються, приводячи до свідома горе життя в якнайбільшій силі грози. І знов починається глядання виходу з того горя. У зродженій в сумерках ночі вірі в чорта і чудеса мигає ще на хвилю промінчик надії на кращий вихід, ніж самовбійство. “Не хочу погибати, – каже герой, – не знавши хоч на хвилечку її! Хоч би прийшлось і чорту душу дати, повинні сповнитися бажання” (ст. 89-91). І він кличе помочі чорта (ст. 92), кажучи:
За один її цілунок
Най горю сто тисяч літ!
За любов її і ласку
Дам я небо, рай, весь світ.
І він являється – чорт (ст. 93-95). Гумористичний опис появи того чорта і його розмови з героєм драми списаний на лад французького поета Жана Рішпена. Се прямо свобідне наслідування його поеми п.з. “L’apologie du diable”, поміщеної в його збірника поезій “Blasphemies”. Чорт-джентльмен, покепкувавши собі з пана раціоналіста, що то по словах Рішпена говорив: “Ne croyant pas au Dies ju ne croye pas au diable!”, не бачить в його оферті нічого конкретного. А втім – каже він:
...голубчику, оферта ваша пізня!
Та ваша-душенька, се корчма е заїзна, –
Чи я дурний у вас добро се купувати,
Що й без куповання швиденько буду мати,
Без клопотів усіх!
І знайте ще одно! Ота, що так за нею
Ви побиваєтесь і мучитесь душею,
Є наша теж якраз.
Спішіться ж, паночку, до пекла, як до балю,
Там власноручно сам віддам вам вашу кралю,
Au revoir у нас!
Після одного моменту того дійсного “Galdenhumor-y” наступає поважна хвиля перед катастрофою. В тій хвилі герой прощається зі всім, що мав лиш найдорожчого, найшлішого. Він прощається передовсім з матір’ю (ст. 96-97), що пустила його в світ сиротою з трьома важкими недолями: з м’яким співацьким серцем, з хлопським, погордженим родом і з гордою душею. Не клени мене, мати, – просить він:
Доки міг, то я тяг сю тачку життя
Та тепер я зламався і збився з пуття,
Я не хочу на світі завадою буть
Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть –
Радше темную ніч, поки світло, зустріть.
Двічі він прощається з піснею, підстреленою пташкою, що її відгомін слабшає з кождою строфою, з кождою нутою (ст. 98), що стратила вже чар – втишати серця біль (ст. 100). І з нею прощається – з тою, що погордила ним. Просить, щоб забула його швидко, любила своїх діток і була вірна мужу; щоб не читала його пісень, а коли хто згадає його, сказала спокійно: “Ні, я його не знала” (ст. 99).
Чотири прощальні пісні належать побіч поезій другої часті ліричної драми, зложених в дусі народної пісні, до найкращих, найглибше, найщиріше відчутих.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Поезія зів’ялого листя в виду суспільних задач

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок