Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки

Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки

Назва:
Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
13,59 KB
Завантажень:
88
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему:
Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки


Дослідники української нової модерної драми кінця XIX – початку XX ст. появу такого літературного напряму як неоромантизм тісно пов’язують передусім із драматургічною творчістю Лесі Українки [2; 13; 23]. Зауважимо водночас, що ця художня течія не обмежується лише творами геніальної поетеси, а є специфічною з’явою (відтак і рисою) всезагального національного літературного процесу означеного періоду. Аби переконатися в цьому, згадаймо бодай прозову спадщину неперебутньої Ольги Кобилянської [5]. І все ж у драматургії того часу, скільки б її колишнє радянське літературознавство не намагалося препарувати до офіційно визнаного критичного реалізму, романтичні чи, власне, неоромантичні концепції найвиразніше проступають саме в драмах Лесі Українки, надто пізнішої їх появи. Маємо на увазі не ті її твори, що за своїм пафосом та ідейним спрямуванням усуціль належать до романтичних чи й символічних (“Осіння казка”, “Лісова пісня”), або, йдучи за дещо іншими категоріями поділу, до національно-історичних (“Бояриня”). Мова йде насамперед про такі драматичні поеми і драми, як “На полі крові”, “Адвокат Мартіан”, “Камінний господар”, “Оргія”, де моменти індивідуалізму персонажів, їхніх діянь і вчинків наче спроектовані виразним актом волі. Саме він, цей акт, є основним мотивом драматичної техніки і характеристичним показником неоромантичних концепцій у драматургії Лесі Українки.
Тим-то й стає, зокрема, зрозумілим вислів Миколи Євшана про поезію Лесі Українки як про “вічно свідомий акт творчої волі” [6, с. 50], що, по суті, стосується всієї поетично-драматургічної творчості письменниці. Таке наше припущення обґрунтуємо згодом, коли розглядатимемо крізь поставлену проблему названі драматичні твори Лесі Українки. А поки що доцільно висловити кілька міркувань щодо питання неоромантичного визначення індивідуалізму Тут і далі в значенні особистої психо-фізіологічної та суспільно-духовної унікальності., тому що саме в такій формі він якнайбільше відповідав естетичним поглядам поетеси і, як переконаємося, залишив у її пізніших творах глибокий слід.
Поняття неоромантизму, опертого на ширшій уже, а не на ібсенівській індивідуалістичній базі, Леся Українка так визначає в одній із своїх статей: “З часом прийнявся в мистецтві, і був із захопленням сприйнятий серед неоромантиків, новий погляд, а саме: що немає нічого в природі, ані в житті, що було б саме по собі, так би мовити, за правом народження другорядним; що кожна особистість – суверенна, що кожна людина, якою б вона не була, є героєм для себе самої...” [20, с. 253]. Одначе зберегти в творчості цей принцип, на думку Лесі Українки, важко, точніше – художницьки непросто, та все ж він може слугувати критерієм для справдешнього розуміння й оцінки творів письменників нової формації, які, хоча й не завжди називали себе романтиками чи неоромантиками, а іноді й вороже ставилися до тієї назви, проте користувалися цим головним принципом. Власне його передусім і застосовували в письменництві німецькі неоромантики, завперш такий драматург, як Гергарт Гауптман (згадаймо бодай його “Затоплений дзвін”).
У літературному напрямі такого роду Леся Українка вбачає генезу яскраво вираженого демократизму в мистецтві й всіляко захищає його від нападків із демократичного табору, звідки неоромантиків таврують за їх начебто “надлюдський аристократизм” і “погорду до товпи”. Письменниця вважає, що справжній неоромантик погорджує не самим натовпом, себто не особистостями, що схожі на юрбу, а лише тим рабським духом, що приневолює людину добровільно зарахувати себе до натовпу як до чогось стихійного, поглинаючого, нівелюючого, що притлумлює особистість і приносить її в жертву інстинктові, стадності [20, с. 254].
Окрім того, Микола Зеров виявляє ще й таке джерело європейської індивідуалістичної думки (а це знайшло резонанс у світогляді Лесі Українки), як досить-таки запізніле сприйняття в українській літературі “індивідуалістичної спадщини Байрона, Ібсена й Ніцше”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Неоромантична концепція “Волі” в драматургії Лесі Українки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок