Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат українською: Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація / сторінка 5

Назва:
Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,69 KB
Завантажень:
465
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 

Водночас він переконаний, що “сьогодні твори такої колонії першого світу, як Австралія, повинні бути націоналістичними” [2, c. 565]. І це не популістське гасло, а глибоке розуміння ролі літературної культури та національної культури взагалі в плані протистояння імперіалістичним інтенціям різного виду: “...Що ж, як не культура, захищає від культурного, економічного і військового вторгнення імперіалізму?” [2, c. 566]. Саме тому С. Дюрінг пропагує передусім “культурний націоналізм” як “найпотужніший вияв” націоналізму. У цьому сенсі колоніальна стратегія “культурного імперіалізму” отримує нездоланного опонента в особі настанови “культурного націоналізму”.
Щобільше, навіть у таких виразно амбівалентних мислителів, з тенденцією до лібералізму та постмодернізму, як Едвард Саїд, натрапляємо на прямі апеляції в дусі “культурного націоналізму”, скажімо, щодо власної національної ідентичності як інтерпретаційного фактора: “Чимала частка з мого внеску в дослідження походить від того, що я мислю себе людиною Сходу...” [8, c. 41].
Приклади можна було б множити і множити, використовуючи потенціал анти- і постколоніальних дискурсів (минулих і сучасних) України, Польщі, Мексики, інших країн Європи, Азії, Африки та Латинської Америки. Але вже наведених висловлювань достатньо, щоб окреслити той інший тип постколоніального метадискурсу як націологічний (ще – націоцентричний, націоналістичний чи просто національний) постколоніалізм.
Отже, проведена національно-екзистенціальна диференціація дає підстави стверджувати, що в межах постколоніальної критики існує два кардинально відмінних між собою типи метадискурсу, які в принципі не можуть становити єдиної теорії інтерпретації. Постмодерний постколоніалізм лише декларує своє “протистояння” колоніалізмові, але це дивне протистояння, бо насправді він не руйнує, а абсорбує імперські структури, консервує їх. І навпаки, концепти національної культури, через прирівняння їх до колоніальних, втрачають у цьому постколоніалізмі своє іманентне значення, вони свідомо релятивізуються через перманентну пародію та іронію. Як наслідок, замість реставрації пошкодженої імперіалізмом національної ідентичності ця ідентичність остаточно руйнується – через утвердження космополітичних ідеалів іншого різновиду імперіалізму, у нашому випадку – постмодерного демолібералізму. Про пріоритетність космополітичного (антинаціонального) говорить М. Павлишин, коли захоплюється віршем Ю. Андруховича “Козак Мамай”, у якому архетипний герой українського фольклору та його атрибути “переносяться в карібське оточення і таким чином космополітизуються” [5, c. 234].
Так ліберальний постколоніалізм повністю перетворюється у ще один метод політичної методології постмодернізму (поряд із постструктуралізом та деякими різновидами психоаналізу, неоміфологізму тощо), генеральним завданням якого є не вивчення національнимх дискурсів, а їх деструкція, не відновлення національної ідентичності поневолених народів, а її космополітизація. Це дає підстави нам окреслити постмодерний тип постколоніалізму як інтелектуальну імітацію, як псевдопостколоніалізм.
Натомість націологічний постколоніалізм саме захист і утвердження національної культури робить вихідним регулятивним принципом власних розмірковувань. І тільки об’єктивна потреба протекції національної ідентичності (а не постмодерна зацикленість на метрополії) змушує його поборювати (руйнувати) деструктивні концепти різних імперських стратегій і практик. Саме цей національний постколоніалізм, на нашу думку, доцільно вважати власне постколоніалізмом, покликаним до життя не інтелектуальною модою чи імперськими інтенціями, а самою історико-культурною дійсністю, “історично здійснюваним тут-буттям народу”, як сказав би Мартін Гайдеґґер, для виявлення та розв’язання актуальних екзистенційних проблем підколоніальних і постколоніальних народів.
Варто уточнити об’єкт постколоніальних студій, який, на нашу думку, містить не лише теоретичні проблеми постколоніалізму, не лише інтерпретацію імперських дискурсів та постколоніальних культур, але й, як це можемо побачити із парадигмального “Орієнталізму” Е.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок