Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Скачати: Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

Скачати:* Captcha
* - щоб завантажити роботу, введіть в поле код з картинки і натисніть кнопку "Завантажити"



Назва:
Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,69 KB
Завантажень:
465
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація


Постімперська культурно-історична ситуація сучасної України закономірно детермінує зацікавлення власною та світовою традицією постколоніальної теорії та практики інтерпретації. Це зацікавлення має подвійно масовий характер. По-перше, воно помітне у всіх сферах культури: від політики чи економіки – до релігії та науки. По-друге, воно так чи інакше виявляється навіть у тих гуманітаріїв, котрі мають іншу методологічну домінанту: класичне літературознавство, онтологічна герменевтика, семіотика, психоаналіз, структуралізм, неоміфологізм, постструктуралізм тощо. Кількість студій у цьому випадку не можна вважати гносеологічним показником якості, оскільки часто вони демонструють контроверсійну природу. Тому, на нашу думку, варто хоча б в основних рисах окреслити пріоритетні теоретичні проблеми новітнього постколоніалізму – з метою його дефініціювання.
Загалом, як зазначають дослідники, однією з концептуальних проблем постколоніальних студій, що розвинулися після Другої світової війни із здобуттям незалежності колоніями європейських держав, є “відсутність загальноприйнятого визначення терміна “постколоніальний” щодо явищ культури”[6, c. 532]. Один із провідних українських фахівців у цій галузі, Марко Павлишин, перелічує як невдалі, бо надто всеохопні і неконкретні, “первісне хронологічне значення” (“після колоніального періоду”), а також значення, яке пробує “об’єднати під поняттям “постколоніальна культура” всі культурні явища, що постали під впливом колонізації” [6, c. 532]. І з цим важко не погодитися, бо такі визначення, виправдані на певному етапі розвитку метадискурсу, зрештою, призводять до термінологічного колапсу, оскільки пробують об’єднати в межах однієї лексеми виразно гетерогенні явища.
Не набагато кращим видається вихід, що його, під впливом низки західних теоретиків, пропонує сам М. Павлишин, витворюючи, до речі, своєрідний канон для послідовників. Дослідник пропонує тлумачити окреслений вище термін “аналогічно до понять “постмодернізм” і “постструктуралізм”, де префікс “пост” не заперечує паралельного існування в часі й сигналізує не так заперечення, як діалектне злиття”. Отже, “постколоніальне, не відмежовуючись від колоніального, рівночасно вбирає в себе його історичний досвід, а то й співіснує з ним в одному часі, місці і навіть в одному культурному явищі” [6, c. 532]. До того ж колоніалізм (чи імперіалізм) цілком слушно розглядають як “ідеологію, яка впливає на людей і на установи так, що вони приймають імперську структуру домінування за нормальну і своєю поведінкою її зміцнюють” [5, c. 225]. А культурний колоніалізм / імперіалізм постає як “комплекс заходів... у будь-яких видах популярної чи високої культури, спрямований на підтримку політичної та економічної влади – гегемонії” [6, c. 533]. Причому влади інокультурної.
Неважко помітити, що пропонована концепція виразно еклектична і вже через це ущербна, щоб не сказати потенційно хибна. Сумним прикладом цього може бути сучасна українська політична та культурна дійсність, де спостерігаємо дивовижне “діалектне злиття” національних та антинаціональних (російсько-комуністичних, радянських) елементів – від різношерстих свят та назв населених пунктів до “багатовекторної” зовнішньої політики. Перші з них покликані начебто підтримувати проголошений національний статус держави, але чомусь на практиці в межах енкратичного (Р. Барт) дискурсу завжди програють іншим, тим, що виконували в радянський час і виконують досі тотожну функцію: зміцнювати антиукраїнські імперські структури. Більшу самосуперечливість, яка випливає з відсутності національно зорієнтованої ідеології державотворення, важко уявити. З іншого боку, ця концепція суперечить методологічним засадам великої частини інтерпретаційних практик, котрі окреслюють (і самоокреслюються) як постколоніальні.
Враховуючи стан осмислення сутності постколоніалізму, спробуймо дефініціювати його, диференціюючи наведені судження, через верифікацію національно-екзистенціальною методологією.
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Два постколоніалізми: національно-екзистенціальна диференціація

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок