Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Типологія персонажів у Франковій прозі

Типологія персонажів у Франковій прозі

Назва:
Типологія персонажів у Франковій прозі
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,05 KB
Завантажень:
486
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Типологія персонажів у Франковій прозі


Франко свого часу запалився воістину бальзаківським наміром – “у більших або менших оповіданнях змалювати побут Галицької Русі в різних околицях, у різних суспільних верствах та родах занять” [10; т.38; с.484]. Десять повістей та романів і понад сто оповідань, об’єднаних у дванадцять збірок, – ось наслідок творчого експерименту письменника.
Галичина Франкової епохи вже почала відчувати на собі впливи європейської цивілізації з такими її атрибутами як розвиток промисловості, культурно-освітньої та суспільно-політичної сфери. Реалії життя вносили свої корективи у патріархальне існування сільського галицького люду. Нова соціальна концепція зумовила утворення молодих суспільних верств, нових людських типів. Література ж, звісно, миттєво реагує на життєві подразники, прагне дати адекватну оцінку суспільним обставинам на художньому тлі. Особливе зацікавлення життям людської одиниці розширювало тематичний спектр літературної продукції. Поруч з традиційними персонажами в літературі з’явилися “якісь напівдикі ідіоти, цигани, жиди, жебраки, арештанти – і всюди спосіб малювання був однаковий, то значить, не шаблоновий” [10; т.41; с.497]. Отой “нешаблоновий спосіб малювання” завжди залишався естетичним орієнтиром для Франка-прозаїка, чинником формування його мови та індивідуального стилю. А “населення” Франкового “Декамерона” строкате: селяни і сільські ремісники, робітники та підприємці, міщани й інтелігенти, школярі, вуличники, в’язні.
Питання мовного дизайну, коли йшлося про стилізацію мовлення дійових осіб для Франка мало виняткову вагу й відобразилось на формі творів письменника, і в його критичних виступах. Мовний консерватизм і закомплексованість, на думку І.Франка, псують враження від творчості окремих обдарованих літераторів. Приміром, високо оцінюючи діяльність І.Нечуя-Левицького, він картав його за вузькість праці в галузі мови і, зокрема, за нездатність індивідуалізувати мову персонажів. Зрештою, проблема мовної некомпетентності, браку мовної інтуїції в літературі набирала масового характеру, бо більшість українських письменників не йшла “далі вміння підхопити селянську розмову” [6; с.165]. Виникало замкнене естетичне коло, вийти за тісні мовні рамки якого, не наразившись на небезпеку опинитися на вістрі критики, наважувався далеко не кожен художник слова. Представники старшого покоління письменників із застереженням ставилися до будь-яких мовних новацій в обсязі художнього мовлення. Їхню позицію красномовно засвідчує хоча б Панас Мирний, який не сприймав у тексті “додатки від самого автора таких словечок, яких народ не вживає”, і був твердо переконаний, що “без їх зовсім би можна обійтися” [7; с.429].
До мовної майстерності І.Франко ставився з великою увагою, не припускав ігнорації об’єктивних ознак мовлення: “Письменник, у якого нема своєї індивідуально забарвленої мови, – слабкий письменник, він пише безбарвно, мляво і не може числити на довшу тривку популярність” [6; с.153].
Проза Франка вражає багатством використаного мовного матеріалу, широкою амплітудою викладових форм, що свідчить про вироблення оригінального творчого стилю, власної письменницької методики текстотворення. Дослідники творчості Франка до пріоритетних мовностильових ознак прозового стилю письменника відносять конкретність мови, тобто адекватність мовлення дійових осіб об’єктивному мовленню соціальних верств; природність, тобто вживання тільки наявних у мовній дійсності граматичних і стилістичних конструкцій без штучного новотворення; стислість інформації і динамізм розповіді; повну підпорядкованість мови експресивній тональності; гармонійну співрозмірність розумового та почуттєвого в авторському мовленні й у мові персонажів [9; c.25]. У статті “Старе й нове в сучасній українській літературі” (1904) письменник недвозначно заявляє про свої симпатії до нової стилістичної манери, нової техніки зображення, що полягає у баченні світу “крізь призму чуття й серця не власного авторського, а мальованих автором героїв” [10; т.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Типологія персонажів у Франковій прозі

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок