Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору

Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору

Назва:
Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,11 KB
Завантажень:
356
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору


Розвиток культури кожної країни є нелінійним, стадйним. Одним із критеріїв розмежування провідних характеристик двох протилежних стадій розвитку є критерій інформаційний, що окреслює специфіку обігу інформації у межах даної культури. Етап здобуття та накопичення якісно нової для людства інформації змінюється етапом глибинного її осмислення, рефлексії – і навпаки. Одним із найбільш адекватних підходів до осягнення природи такої стадійності культури виступає теорія комунікації.
Відповідно до двох основних каналів комунікації – „Я – ВІН” та „Я –Я” – Ю. Лотман виділяє два відповідні типи культур: культури, орієнтовані переважно на одержання інформації, та культури, орієнтовані на автокомунікацію [7]. Повідомлення „Я – ВІН” за своїм напрямом є зовнішнім, оскільки передбачає наявність адресата й адресанта повідомлення, яке має головною метою передати вербальну інформацію адресатові й спонукати його до певної невербальної реакції (вчинок, висновок тощо). Для повідомлення типу „Я – Я” характерне ототожнення особи адресата й адресанта: „... відмінність полягає в тому, що в системі „Я – ВІН” інформація переміщується в просторі, а в системі „Я – Я” – в часі” [7, с. 164]. Другий тип повідомлення характеризує ситуацію передавання суб’єктом інформації самому собі й має назву автокомунікації.
Зовнішнє повідомлення характеризує екстенсивний спосіб світозасвоєння, тоді як ознакою автокомунікації є інтенсивність осмислення навколишніх процесів. На противагу константності повідомлення в ситуації комунікації „Я – ВІН”, у випадку автокомунікації динамічними є і саме повідомлення, і його суб’єкт: „... передаючи повідомлення самому собі, він [суб’єкт. – С. Т.] внутрішньо перебудовує свою сутність, оскільки сутність особистості можна трактувати як індивідуальний набір соціально значущих кодів, а набір цей тут, у процесі комунікаційного акту, змінюється” [7, с. 165]. Прикладом автокомунікації в межах повсякдення може бути ведення щоденника – як з функцією мнемонічною, спрямованою на запам’ятовування подій, так і з метою кращого осягнення життєвої ситуації.
Своєрідною комунікативною системою є художня література. Кожен літературний твір насамперед призначений для прочитання. Тому зовнішньою схемою твору як повідомлення завжди залишається схема „Я – ВІН”. Але варто врахувати, зокрема, й такий фактор, як родова належність твору. Якщо епічний твір із чітко вираженою сюжетністю безперечно належить до повідомлень типу „Я – ВІН”, то ліричний, медитативний за характером вірш можна назвати зразком псевдоавтокомунікації: твір нібито спрямований на внутрішній світ ліричного суб’єкта, і в результаті вербалізації почуттів світ цей зазнає певних змін. Але сам суб’єкт і вербалізована динаміка його почуттів все ж є повідомленням, спрямованим на читача, який девербалізує сприйняте ним і, можливо, теж зазнає при цьому певного емоційного впливу.
Якщо говорити про драму, то тут комунікативна схема ускладнюється в дещо інший спосіб. Основним змістом драматургічного твору є, власне, зовнішня комунікація між персонажами. Можливі в цих межах і моменти автокомунікації – монологи. Але ж обидва ці типи інформаційного метаболізму є елементами єдиного, цілісного повідомлення, адресатом якого є глядач або ж читач. І особа цього адресата, знову ж таки, є можливим об’єктом внутрішніх змін у результаті мистецького комунікативного акту.
Найскладнішим зразком комунікативних процесів у межах художньо-літературної творчості є випадки міжродової та міжжанрової дифузії, коли матриця комунікативних інтенцій певного роду чи жанру не може вичерпати природи рецепції конкретного твору.
Показовим у цьому плані явищем є сучасна українська проза, яка зазнала серйозного впливу дифузійних процесів порівняно з класичними формами епосу. Аналізуючи літературу сучасності, не можна обійти поняття постмодернізму, яке в цій статті розглядатимемо в суто технічному аспекті поетики й стилю, без заглиблення в світоглядно-естетичні проблеми функціонування феномену.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Типологія різновидів автокомунікації в поетиці постмодерного твору

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок