Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності

Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності

Назва:
Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,09 KB
Завантажень:
152
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності


Як відомо, місто для української літератури початку ХХ ст. було не розробленою темою. Традиція відтворення міського життя, ландшафтів була майже відсутня. „...Хвильовий тут був одним з першопроходців. Він уміє виділяти, фіксувати найвиразніші риси хаотичної міської дійсності”. [1, с. ]
Слово, яким Микола Хвильовий найчастіше характеризує міста, в яких мешкають його герої, і вулиці, якими вони ходять – „провінціальність”. Це визначення розповсюджується не тільки на формально провінційні міста, як „позаштатний городок, що стоїть від Не-Парижа... за шістсот кілометрів” [3, ІІ, с. 204], а й на тогочасну українську столицю – Харків.
Молода українська столиця була знаком тодішньої культури. Вона втілювала в собі „перехідність доби, невстояність, фрагментарність... буття” [1, с. ]. Харків як межова (марґінальна) зона – це жодним чином не винахід чи прозріння лише Хвильового. Двоїстість, амбівалентність і химерний краєвий ефект зауважив, зокрема, Тичина, втіливши свої рефлексії у вірші „Харків”.
Міський простір, який вибудовує Хвильовий у своїй прозі, – це простір глобальної провінційності, „позаштатності”. Досвід життя в його Харкові – це марґінальний досвід. Не-столичне буття „столичного” Харкова цікавить Хвильового так само, як і Тичину. Ілюзорність столичного життя („мов справді в столиці”) змушує особливо виразно відчувати провінційність і провокує надзвичайно активні пошуки символічного центру, рух до якого давав би надію і можливість долання провінційного порогу.
Віддаленість від цього символічного центру зумовлює марґінальність будь-якого українського міста, яке постає на сторінках творів Хвильового. Для письменника центр цей цілком конкретний – „Європа як психологічна категорія, яка виганяє людськість на великий тракт прогресу.” Ю. Шевельов у своїй статті „Про памфлети Миколи Хвильового” вказує на умовність „Європи”, до якої апелює Хвильовий [4, с. ]. „Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу – сучасну, буржуазну – пролетарську, вічну – мінливу”. Натомість Харків Хвильового (тією ж мірою, що й Харків Тичини) „котить свої вулиці” далі від будь-якого європеїзму, в дикий степ і майже волає „тут мій центр”. „Необхідність європейської орієнтації” для письменника це передусім „необхідність боротися з провінціалізмом”. С. Д. Павличко, перераховуючи риси, які Хвильовий вкладав у „поняття Європи”, першою називає „не-провінціалізм” [2, с. ]. Безумовно, Хвильовий, радше, вигадував ідеальну лінію руху, ніж насправді знав, чим є його „Європа”. Він відмовлявся і не приймав у модерній, сучасній Європі надто багато. Однак „всякий найабстрактніший заклик орієнтації на Європу... звучав настільки радикально, що його сприймалося як замах на саму революцію” [2, с. ]. Отже, відверто називаючи молоду столицю Радянської України – провінцією, Хвильовий входив у хиткий і небезпечний простір. Марґінальність перетворювалась на жест ризику.
Периферійне українське місто несумісне з загальним, так би мовити, статусним простором. На це місто не покладають надій: „Я думала про химерну даль, що потягла мене з рідного краю, і думала, що до неї – ах, як далеко! Власне, в Z я не сподівалась найти її...” [3, І, с. ]. Попри „великість” (але не величність) цього міста, тут неможливо „зустрітися з великою людиною”: „Всі ці люди були, на мій погляд, маленькими людьми, так чи інакше, подібними до мене, і, очевидно, не могли допомогти мені вийти із зачарованого кругу дичавини, що загородив мені якусь таємну даль” [3, І, с. ]. І навіть, навпаки, з’ява чогось надзвичайного виглядає тут неприродно, як відхилення від норми: „Я, знаєте, не припускав, щоб у нашому городі були такі прекрасні женщини” [3, І, с. ].
Отже, маємо справу з пафосною марґінальністю: вона живиться своєю віддаленістю і з кожним днем відсувається все далі й далі від „Європи”, від центру, тим самим наче організовуючи власну магістраль.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Дискурс міста в прозі Миколи Хвильового: феноменологія марґінальності

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок