Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.

Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.

Назва:
Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
58,67 KB
Завантажень:
107
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
У дотеперішніх синтетичних працях, присвячених історії української лексикографії (досі не перевершені відомі монографії П.Й.Горецького і А.А.Москаленка), порівняно вузько висвітлюються питання українсько-польського і польсько-українського словникарства. Це зумовлено значною мірою тим, що основну увагу зосереджено на розгляді словників, опублікованих в епоху їх створення, а рукописні лексикографічні пам’ятки (переважно через брак відомостей про них) опинилися, так би мовити, “за кадром”. Правда, й ці опубліковані українсько-польські словники тут представлено як своєрідний додаток до українсько-російської лексикографії, і в такому контексті польсько-українські лексикографічні здобутки виглядають не лише дуже скромними, а й начебто другорядними, маргінальними, епізодичними, що аж ніяк не відповідає реальному станові речей. В оцінках характеру української лексикографії першої половини XIX ст. уже сформувалися певні стереотипи, побудовані на неповних знаннях про дійсний розмах українського словникарства, його різноманітність і науковий рівень, сформульовані без урахування ряду специфічних політичних і культурних обставин, що відбилися як на змісті лексикографічних праць, так і на ступені їх завершеності та суспільній ролі. Наприклад, В.Виннником відзначено: “Наступники І.П.Котляревського на Наддніпрянщині в перші десятиріччя XIX ст. з етнографічною сумлінністю відтворювали також розмовно-діалектну стихію рідних говірок, не виходячи за межі селянського побуту, реалій, пов’язаних з нескладним навколишнім світом селянського життя. Аналогічна картина спостерігалася і на західноукраїнських землях, де зародження нової української мови пов’язане з діяльністю “Руської трійці” – М.Шашкевича, І.Вагилевича та Я.Головацького, які, в цілому орієнтуючись на лексичні ресурси загальнонародної літературної мови, яка утверджувалася на Наддніпрянській Україні, у своїй практиці спиралися на рідні їм південно-західні говори. Певною мірою ці тенденції проявилися і в пізніший період. Як у літературних творах, так і в лексикографічних працях виразно простежується прагнення використати і відобразити специфічну українську лексику. Словникові праці, укладені в першій половині XIX ст., а почасти й пізніше, в тому числі й найбільш повний на той час Словник П.Білецького-Носенка, реєстр якого налічує понад 20 тис. одиниць, обмежувалися фіксуванням специфічно української лексики, що відрізнялася від російської, тобто за своїм характером були словниками диференційного типу” [1, 529].

Хоч ці слова багато в чому дуже слушні, вони вимагають доповнень і уточнень. Якщо мати на увазі відому нині всю, включаючи й рукописну, українську лексикографію кінця XVIII – початку XX ст., то не можна не помітити й інших її суттєвих рис. Автори словникових праць, створених на Західній Україні, мало переймалися ідеєю українсько-російської диференційності (бо й російської мови добре не знали). Показово, що навіть у часи І.Франка освічені галичани, на відміну від українців із підросійських територій (як, наприклад, А.Кримський чи М.Комаров), нагальної потреби в російсько-українському словнику не відчували [3]. Українське словникарство яскраво відбиває й українсько-польські мовні взаємини, про що досі говорилося мало.

П.Горецький називає Паулі Жеґоту як автора першого українсько-польського словника (приблизно 650 статей), що був надрукований як додаток до видання “Piesni ludu ruskiego” [5, 54]. За публікацією Я.Янова з 1937 р. П.Горецьким подаються й відомості про І.Вагилевича та про написані ним по-польськи етнографічні розвідки про гуцулів, бойків і лемків із додатками діалектних словничків. У 30–40-х роках дещо з цих матеріалів у чеському і російському перекладах помістили відповідно: “Časopis Českého Museum” і “Сын отечества”. У польськомовному варіанті стаття про гуцулів під назвою “O mieszkancach wschodniej czesci gór Karpatskich” з’явилася в 1842 р. у варшавському виданні “Przeglad naukowy” [5, 54]. Ці ж відомості з деякими доповненнями подає й Т.Кульчицька [11, 32–33, 78–81], однак обійдено увагою статтю І.Вагилевича (з додатком словничка) “Bojkowé, lid ruskoslowanský w Haličích” (“Časopis Českého Museum”, XV, 1841, s. 30–72). Докладного спеціального аналізу, яке місце займають польські елементи в українських словникових джерелах, зокрема з середини XIX ст., досі немає. Хоча, звичайно, в галузі діалектології й міжмовних контактів зроблено вже досить багато як польськими, так і українськими лінґвістами, і ми маємо з чого черпати надійний фактаж про українсько-польські мовні зв’язки.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Українсько-польські мовні паралелі в рукописній лексикографії XIX – початку XX ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок