Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу

Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу

Назва:
Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,72 KB
Завантажень:
327
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу


Питання про шевченкову традицію в естетиці поетів-шістдесятників в українській літературі XX століття є загальноприйнятим. А ось про характер цієї традиції висловлюються різні, навіть взаємовиключаючі думки. Наприклад, щодо творчості В. Стуса Л. Плющ зазначив: «Шевченко — орієнтир дороги, яка єдино можлива в бездоріжжі, дороги, в замкненому, за Шевченком, «зав’язаному, закритому» світі («Ну, що б, здавалося, слова»). Як показує Ю. Шевельов, Шевченком просякнутий увесь Стус, бо «це те духовне повітря, що в ньому він живе», це «стиль і зміст життя». Тому немає сенсу говорити про вплив Шевченка на Стуса — бо Шевченковою поезією Стус дихає, як він дихає мовою як піснею: «Надибую пісню, ловлю її до тону шовкового голосу (мариться-степ)». Пісня ця йде від Шевченкового Перебенді, що «в степу на могилі з Богом розмовляє…» [41; 39].
Позиція Я. Мельника дещо інша: «Стус не був типовим шевченківським українцем. В українській культурі в шістдесятих уже роках зіткнулося два начала — умовно кажучи, шевченківсько-симоненківське і сковородинсько-стусівське… Патріотизм Стуса уже не патріотизм. Стус, врешті-решт, любив більше себе, ніж Україну: коли в ньому народжувався Бог, то його душа німіла, і він тоді не писав віршів або писав їх дуже мало, суто філософські. І тому, що він любив більше дух, ніж душу, тому — він філософ. І тому, що Шевченко не знайшов себе поза душею, — тому він Поет» [35; 160].
Ми можемо говорити про подібні суперечності відносно Шевченкової традиції щодо кожного з поетів шістдесятих років і М. Вінграновського, і Д. Павличка, і Л. Костенко, і І. Драча, і того ж В. Симоненка, який писав:
Ти схожий на батька дуже –
В житті воно так і треба,
Та в віршах, шановний друже
Будь схожий завжди на себе [19; 120] «Символіка «імені батька» вбирає в себе особливий езотеричний смисл Слова (як духовно-морального, сакрального знання, як посередника між світом людським і божественним)» — писала Т. Гундорова [7; 61]. І далі: «Новий словесний епос Шевченко розгортає через співвідношення різних риторичних модусів слова — сакрального знання («божого Кадила, Кадила істини», що вчить «Путями добрими ходить, Святого Господа любить і брата миловать») та буденного людського мовлення («розмова»… «Розмова — той модус, який фіксує людську екзистенцію й переводить сакральний смисл у наративні структури (на зразок «Москалевої кри-ниці»)» [7; 61]. Отже, з одного боку «тайна глибина слова», «тайна сили, власті, що бачилася у Шевченківському дискурсі, ототожнюється із специфічним історіософським змістом української культури, а з другого мовна революція –один з конструктивних принципів української модерністської критики культури, хоча ще більшою мірою вона тяжіє до утопічно-естетичної неоромантичної культурософії та іронічний мит, який знімав романтично-героїчний варіант національної мітотворчості» [7; 68-69].
«Саме в цьому плані можна говорити про шевченківську струну, про Шевченків дух у творчості Стуса. Адже Шевченко саме і являє нам класичний приклад єдності творчості і життя, ідейних прагнень і моральних принципів, єдності «внутрішньої» і «зовнішньої» людини. Такою ж повнотою і органічністю втілення особи і поезії, єдністю долі і творчості позначений творчий доробок Стуса. Тому ремінісценції з Шевченка, якими буквально пронизана його поезія, сприймаються як щось значно глибше, ніж цитування… Його творчість не можна уявити поза Шевченковою стихією. Це «голос духу», грунт на якому стояв» [29; 15].
«Отой народний ідеал, котрий став і Симоненковим ідеалом, писав В. Пахаренко [40; 47], — найконцентрованіше матеріалізується в «Кобзарі». Часто, коли говоримо про народність Шевченка, передусім маємо на увазі й зовнішній, легко помітний неозброєним оком, формальний пласт і забуваємо про значно вагоміший, глибинний. Досить чітко окреслено цей пласт у книжці Михайлини Коцюбинської (ідеться про книгу Коцюбинської М.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Естетика літературного шістдесятництва й астральні архетипи в неосяжності Шевченкового космосу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок