Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Мотив гри у творах В. Стуса, М.Павича та Х.Л.Борхеса

Мотив гри у творах В. Стуса, М.Павича та Х.Л.Борхеса

Назва:
Мотив гри у творах В. Стуса, М.Павича та Х.Л.Борхеса
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
4,90 KB
Завантажень:
299
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
УДК 821.161.2+821.134.2(82)+821.163.41J.091
В.П.Атаманчук
Мотив гри у творах В. Стуса, М.Павича та Х.Л.Борхеса
У статті аналізуються особливості ідейнохудожнього змісту поетичного твору В.Стуса «Ця п 'єса почалася вже давно...», новел М.Павича «Ловці снів» таХ.Л.Борхеса «Everything and Nothing», особливаувага приділяється зіставленню інтерпретацій мотиву гри у творах цих письменників
Ключові слова: новела, герой, художня реальність, мотив гри.
Існування постає якоюсь невідомою і непевною таємницею у творі Василя Стуса «Ця п'єса почалася вже давно...». Закономірності залишаються нез'я сованими, ліричного героя мучить ситуація небуття. Але він постає в образі виконавця ролі, який усвідомив цю роль, хоч і не знає, ким вона зрежисована. Ліричний герой побачив видуману і позірно вимушену картинність звичного існування: «то вистава, / де кожен, власну сутність загубивши, / і дивиться, і грає» [3, с.131]. Це абсурдистські мотиви незнання і дії. Дія відбувається за певним зразком. Ліричний герой наголошує на механістичності такого існування.
Життя як «незнайома п'єса», у якій сутність життя людини, її внутрішній смисл уже їй не належать, як про це говорить ліричний герой: Отож мені найщасливіша роль дісталася в цій незнайомій п 'єсі, в якій я слова жодного не вчив (сувора таємниця) [3, с. 131].
Ліричний герой міркує над ось цією дивною роллю у чийсь чудернацькій п'єсі. Ця п'єса стосується не лише життя самого героя, це абсурд у своїй суті, зведений в абсолют, як принцип існування, як приховування смислу через його затемнення і спотворення: Що то сон ачи ява? Чи химороді вигадки каббали? Чи маячня і тільки? [З, с. 132].
Ліричний герой і глухонімий суфлер виступають як дві протилежності і є втіленням внутрішнього і зовнішнього його заперечення, що полягає у знищенні смислу, власне беззмістовності, випадінні зпід влади внутрішніх закономірностей, взаємодії зі світом:
Не збагну я:
захочу стати він накаже: йди, а йти почну примушує стояти, у обрій декорований вдивляюсь велить склепити очі. Мружусь він у світле майбуття своє вглядайся Сідаю каже: встань. Отетерілий, вирішую: найщасливіша роль дісталась іншому комусь. Ти граєш несповна розуму [З, с. 132].
Втрата розуму це спосіб існування у межах цієї вистави, у яку ліричного героя втягнуто. Рух від однієї протилежності до іншої є способом демонстрації екзистенційнош божевілля. Ліричний герой використовує інакшість і несподіваність для протидії зовнішній експансії. Це виявляється в активному внутрішньому спротиві прийнятим правилам гри: И одразу входжу в роль загравши навпаки: мені б сміятись я плачу [3, с. 132].
Перетворення актора на глядача чергове перевтілення, яке відкриває нові грані у баченні химернострашної реальності: А скільки покотом у залі лежить живих мерців, старих акторів, обпалених вогнем шалених рамп [3, с.132133].
Присвоєння ліричному героєві номера, його величання Йориком, атмосфера зупинки часу, та й побутові деталі (подушка і матрац) створюють новий ракурс бачення дійсності: вистава це ще і тюрма, та навпаки.
Гра є в усьому в існуванні, у зображенні почуттів це візія якоїсь страшної всеохоплюючої і контролюючої присутності, як наприклад, у романі Дж. Оруела «1984». За визначенням живих мерців, якими стали старі актори, щастя є станом ідеологічного очищення, механістичного існування без небезпечних думок, зате за чужим зразком і шаблоном.
Чуже життя є одним для всіх. Це стихія фальші, стирання особистості, у якій безликість постає у максимально гіпертрофованому вигляді. В.Стус саркастично подає як задану програму на формування постійного відчуття «радості». У цьому головним є перевертання смислів, спотворення, яке видається за норму, і уже існує самостійно через самоцензуру. Школою радості є терор, а радість це не що інше, як фальш, негативна гра, у якійдолається все природне, те, заради чого зібрано лицедіїв і організовано виставу. Фальшива гра у фальшивій реальності, в інтерпретації В.Стуса, є способом виживання у тій реальності. З іншого боку, ліричний герой єдиний, хто бачить не справжність, протиприродність, те, що створене і підтримується титанічними зусиллями самих акторів.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Мотив гри у творах В. Стуса, М.Павича та Х.Л.Борхеса

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок