Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Драма абсурду, або те трикляте колесо

Драма абсурду, або те трикляте колесо

Назва:
Драма абсурду, або те трикляте колесо
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,77 KB
Завантажень:
202
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Драма абсурду, або те трикляте колесо


Борис Антоненко-Давидович дебютував у літературі у 1923 році як автор оповідання “Останні два” (ж. “Нова громада”, Київ). У 1925 році з’являється перша збірка оповідань “Запорошені силуети”, про яку схвально відгукнулися критик, а два роки потому – повість “Смерть” (ж. “Життя й революція”). Уже цей твір засвідчив, за словами знавця і дослідника творчості Б. Антонека-Давидовича Леоніда Бойка, що “в літературу прийшов письменник самобутній і талановитий, суворий реаліст із досить гострим, сатиричним поглядом на життя і з чималою дозою іронії, скепсису та іскристого гумору в змалюванні дійсності”, письменник “дошкульний і, сказати б, інтелектуально роздратований” [2, с. 7]. “Сибірським новелам” іще передуватимуть самовіддана наукова та літературна праця, а також – арешт, ув’язнення, довгі роки позбавлення волі – 24 “мертві роки”, втрата будь-якої надії на звільнення і майже повне виснаження – аж до неможливості перевтілюватися на персонажів ще не написаних творів. І все ж у цій життєвій круговерті письменник не втратив ані наснаги до творчості (знову почав писати з 1953 року), ані – що найдивовижніше – віри у свою щасливу долю, яка судила йому не тільки шляхи поневірянь, але й пожаданий шлях повернення: до свободи, до батьківщини, до мови і до літератури. Література ж для нього була “не шлях до легкої слави, не спосіб заробітку і не розвага на дозвіллі, а чесне служіння народові, народному ділу, народній ідеї” (“В літературі й коло літератури”) [3, с. 257].
Б. Антоненко-Давидович завжди залишався у своїх творах реалістом. Здавалося б, що простішого може бути для читання і розуміння? Однак вдумливий читач, котрий у творі літератури прагне бачити дещо більше, аніж сам художній твір, обов’язково стикається з проблемою: з якими власними словами можна підійти до того, що мовлено з максимальною прозорістю і вивершеністю? У приватному листі Б. Антоненко-Давидович гірко іронізував над своєю долею: “Ну, що ж – доведеться писати “для вічності”, відкладаючи написане в папку “Як умру, то поховайте…” [3, с. 265]. Цьому пророцтву судилося здійснитися, і не тільки у сенсі іронічному. Але писання “для вічності” вимагає від письменника особливої відповідальності. Немає виправдання тим, що “на часі”; єдиний спосіб не втратити актуальності для читача – писати про те, що стоїть поза часом, а отже, йому не підвладне, непроминальне.
“Сибірські новели” розповідають про події, які невпинно віддаляються від нас в історії; звичайно, це не поодинокий зразок прози саме такого типу. У чому ж полягає загадка їхньої, так би мовити, “придатності для читання”? Здається, автор сам встановив критерій творчості: “Не тому часто з більшою охотою читають твори класиків, що там написано про минуле життя, а тому, що багато сучасних письменників пишуть про теперішнє життя гірше, ніж класики писали про своє” [1, с. 15].
Борис Антоненко-Давидович був не тільки хорошим оповідачем, але справді хорошим письменником, який зумів здолати фатальний рубіж пера і паперу. Він зумів не порушити дві ним же й покладені заповіді: “письменник повинен навчити свого читача бачити велике і в малому, а у великому – читач і сам побачить” [1, с. 14], і другу, виражену давньою формулою “во многоглаголании несть спасения!”.
Йому випало жити у трагічну епоху, на поверхні якої людські долі кидало, ніби уламки після краху корабля історії. Кожен, хто відважувався боротися супроти стихії, шукав для себе рятівного кола. Одним із таких кіл для Антоненка-Давидовича стала філософія О. Шпенглера, а саме – переконання у тому, що історія невблаганно повторюється. Однаково народжуються Герострати із пожаданням химерної слави і однаково вірним залишається твердження про те, що рукописи не горять.
Однак, як ми бачимо з “Сибірських новел”, історія, мабуть, також втомлюється від одноманітності. Колись таки набридає їй ростити одноликі культури і цивілізації – такі собі близнята для вічності.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Драма абсурду, або те трикляте колесо

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок