Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон)

Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон)

Назва:
Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,76 KB
Завантажень:
57
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон)


Передмова до збірки “Мій Ізмарагд”, власне, стосується найбільше циклів “Паренетікон”, “Строфи”, “Притчі” і “Легенди”. Це документ, який за своїм змістом виходить за межі передмови. Тут Франко висловлює свої погляди на мистецтво (“правдива поезія мусить бути завсігди моральною”), на християнську мораль “великих учителів людськості”, які шукають “царствія Божія і правди єго”; “…Я бажав зробити, – пише автор, – свою збірку наскрізь моральною”. Таким чином, збірка “Мій Ізмарагд” у цілому є теж суб’єктивно-риторичною, однак у зовсім іншому сенсі. У ній (за винятком першого і останнього циклів) не порушуються соціальні та суспільно-політичні питання. Морально-етична філософія І.Франка, його ставлення до релігійних догм, його спосіб творення свого “Ізмарагду” – усе це у стислій формі знайшло відображення в передмові. Автор зазначає, що матеріал до збірки він збирав упродовж п’ятнадцяти років (отож морально-етична проблематика хвилювала його завжди). “На чужу основу я накладав свої власні узори”, – пише Франко. Є в передмові проблема, яку в сучасному літературознавстві окреслюють як присутність у тексті поетики читача. Іншими словами, текст творився з певною настановою – викликати в читача відповідний психологічно-інтелектуальний стан. “А тобі, любий брате чи люба сестро, що читатимеш оті рядки “не мудрствуя лукаво”, бажаю того душевного супокою, того м’якого, ніжного, щирого настрою, який знаходив я...” [1; т.2; с.180]. Автор прагне, щоб у душу його читача упала хоч крапля “доброти, лагідности, толеранції не тільки для відмінних поглядів і вірувань, але навіть для людських блудів, і похибок, і прогріхів”. Йдеться про розуміння людської природи і сутності людини. Вельми цікавою є вказівка на назву збірки: “Староруський автор (XIV ст. – Г.П.) не без розмислу назвав свою збірку “Ізмарагдом”. Він, очевидно, вірив в те, що кажеться про сей камінь у звіснім апокрифічнім сказанію: “Измарагдъ свhтель єсть, яко и лице человhче видhти въ немъ яко въ зерцалh” [1; т.2; с.181].
Найвищим прагненням автора є те, щоб його слово було ясним і щоб у ньому, “як в дзеркалі, виднілося людське, щиролюдське (курсив наш.– Г.П.) лице” [1; т.2; с.181].
Ізмарагдне слово І.Франка, як він підкреслює, об’єднане “спільним діапазоном морального чуття і темпераменту” самого автора.
Є ще одна дуже важлива проблема. Релігійність (її морально-етична основа і фундаментальні засади) як спосіб буття і проблема “катехитичної, догматичної моралі”; моральність Франка не така, як “коліноприклонна, поклонобийна та черствосердна моральність багатьох стовпів церкви, покликаних та непокликаних обранців релігії”. Ще на світанку своєї поетичної творчості І.Франко писав про “Божеське в людськім тілі”, і це він вважав основним у релігійності людини.
“Значна часть поміщених тут віршів – то правдиві Schmerzenskinder”, – пише Франко. Діти болю. І далі: “Може, сей мій фізичний і духовний стан відбився й на фізіономії сеї книжки. В хоробі чоловік потребує, щоби з ним обходились м’яко, лагідно, та й сам робиться м’яким, та лагідним, та толерантним. Його обхапує глибоке, ніжне чуття, бажання любити, дякувати когось, тулитися до когось з довір’ям, як дитина до батька. Не знаю, наскільки ясно відбилося те чуття в отсій книжці, та знаю, що я бажав зробити її книжкою наскрізь моральною” [1; т.2; с.180].
Отже, моральна ідея пронизує всі двадцять чотири поезії “Паренетікону”. Як і подальші поезії, вони майже суспіль автологічні, що, однак, не заважає їм звучати афористично. Афористичність органічно пов’язана з ідейним завданням збірки – оригінально, по-новаторськи переказати моральні науки предків (проте не забудьмо про “власні узори” автора). Вірші “Паренетікону” будуються за принципом паралелізму й своєрідної тріади: два компоненти паралелізму і моральна сентенція. Підкреслимо також, що в цій збірці відбилася глибока релігійність Івана Франка, його органічне сприйняття Євангельського Слова.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Ізмарагдне автологічне слово (Паренетікон)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок