Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу

Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу

Назва:
Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,42 KB
Завантажень:
434
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу


Одним із головних понять, які засвідчують неперервність розвитку літератури, є поняття архетипності. Архетипний аналіз став методологічною засадою вивчення низки літературознавчих проблем: взаємовпливу між літературами різних країн, інтерпретації “вічних образів”, рецепції художнього тексту, функціонування ідентичних образів у різних контекстах. На думку К.-Г. Юнга, саме на базі символічного потрактування й суб'єктивного переживання архетипних структур відбувається інтеграція свідомості й підсвідомості у психіці індивіда, виявом якої є художня творчість: “Всі міфологізовані процеси природи... є символічним виразом внутрішньої й несвідомої драми душі, яка... перенесена на події природи, стає зрозумілою для людської свідомості” [14, с. ]. Тому символ він вважав елементом архетипної побудови, заломленим крізь призму індивідуального сприйняття.
Серед галузей духовної діяльності Юнг відводить чільне місце літературі. Творчий процес – одухотворення архетипів, їхнє розгортання й пластичне оформлення, й у вигляді символів також, – дає змогу “схарактеризувати ту епоху, в якій народжується твір, і дух часу, на формування якого і впливає мистецтво” [14, с. 102-103]. Розвиток людської свідомості присутній у творі мистецтва, але прихований за символами, і зрозуміти їх дасть змогу лише “оновлення духу часу”, тобто “свіжий погляд” на твір.
У словесній творчості один і той самий архетип може виявлятися завдяки великому розмаїттю символічних образів. Наприклад, архетип Матері охоплює не лише конкретну матір, а й усі материнські постаті. Щобільше, у семантичне поле архетипу входять жінки й міфічні фігури жінок, а також символи народження, вигодування, виховання [4, с. ]. Розвиток сучасних гуманітарних наук призвів до появи численних наукових визначень архетипу, суть яких зводиться до одного спільного знаменника: “всюдисутності” та сталості архетипного образу. У зв’язку з цим варто зауважити, що К.-Г. Юнг був не першим, хто застосував поняття архетипу в його науковому вияві. Діалог Г. Сковороди “Потоп Зміин” свідчить про те, що найголовнішим архетипним образом його автор визнавав Сонце, культ якого притаманний усім без винятку культурам. “Сонце есть архитипос, сиречь первоначална и главна фигура, а копии ея и вицефигуры… как к своему истоку, стекаются к сонцу” [5, с. ].
При побіжному зіставленні сковородинських “віцефігур” Сонця й низки головних образів юнгівської теорії (з яких для дослідження обираємо концепти Персона, Тінь, Анімус, Аніма) виявляється, що вони постають у формі бінарних опозицій, які мають центральну фігуру єднання та примирення (для Юнга це – Самість). У різноманітних напрямах ці образи культивувалися українськими прозаїками-новелістами зламу ХІХ-ХХ століть – напруженого періоду українського суспільного та культурного життя. Суперечливість як константа і жанру новели, і часу, в якому творили О. Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Стефаник тощо, реалізується в місткому символі, що сягає прадавнього загальнокультурного архетипу.
1. Архетип Персони, назва якого співзвучна з літературознавчими категоріями “персонаж”, “персоніфікація”, – вираження певних соціальних ролей, які грають люди, рід одягу, який вони носять, одне слово – індивідуальний стиль вираження особистості. Символічні вияви цього архетипу – дім, одяг, знаряддя праці – входять до структури поняття “персонаж” як чинники, завдяки яким окреслюється образ дійової особи (портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів).
Персонажем літературного твору не обов'язково має бути лише людина. Ним може стати й будь-яка жива чи умовно жива істота (тварина, рослина) або навіть неживий предмет. У цьому випадку доцільно говорити про співвіднесення Персони й персоніфікації, яка в контексті української новелістики кінця ХІХ – початку ХХ століть набула особливої ваги як образо- та сюжетотворчий чинник.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Рецепція української новели зламу ХІХ-ХХ століть у світлі архетипного аналізу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок