Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Техніка мовлення

Техніка мовлення

Назва:
Техніка мовлення
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,02 KB
Завантажень:
363
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Техніка мовлення 


ПЛАН 
1.     Мовний апарат. Професійно-гігієнічні вимоги до нього.
2.     Фізіологічна основа мовлення – дихання.
3.     Основні властивості голосу. Їх вдосконалення.
4.     Значення дикції в процесі виразного читання.
5.     Орфоепічні норми сучасної української мови.  


Досягти високого результату словесної дії (Станіславський) тобто емоційного впливу на слухачів під час читання, мовлення є професійним обов’язком кожного вчителя.
У зв’язку із виразним читанням постійно вживається термін „інтонація”.
Інтонація - це поєднання 3-х компонентів живої мови 1) дикційна чіткість та орфографічна грамотність; 2) логічна ясність; 3) емоційно-образна виразність.
Мистецтво виразного читання вимагає від виконавця вміння досконало володіти мовним апаратом (технікою мовлення). Для чіткого відтворення змісту текстів треба з’ясувати логічний бік інтонації. А необхідність відтворити (в живому слові) почуття, переживання, настрої спонукає займатися інтонацією з боку емоційно-образної виразності.
Техніка мовлення, логіка читання, емоційно-образна виразність – три нерозривно зв’язані взаємодіючі компоненти інтонації. Техніка мовлення – предмет сьогоднішньої лекції.
Буяльський вкладає у термін „техніка мовлення” таке значення – робота мовного апарату, яка забезпечує чітку вимову звуків.
Олійник Г.А.: Техніка мовлення – володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися мовою; мовленням.
Виділяє такі елементи техніки мовлення: 1) дихання; 2) голос; 3) дикція; 4) орфоепія.
Будова мовного апарату:
1)                           Органи дихання – легені, бронхи, трахея (дихальне горло); нижній поверх мовленнєвого апарату.
2)                           Вібратори – голосові зв’язки (вібруючи під тиском повітряного струменя, що йде з легенів, вони творять голос різної сили і висоти (голосні, дзвінкі, сонорні).
3)                           Резонатори – гортань, ротова й носова порожнина ( верхній поверх), гортань – середній поверх.
4)                           Артикулятори – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння.
Активні – голосові зв’язки, задня стінка глотки, язик, губи.
Пасивні нерухомі – тверде піднебіння, зуби, носова порожнина.
Органи дихання безпосередньої участі у звукотворенні не беруть. У них (носова порожнина) виникає повітряний струмінь, що створює коливання необхідні для творення звуку. Струмінь повітря з легенів через трахею потрапляє в гортань (струмінь повітря зустрічає перепону – голосові зв’язки). Голосові зв’язки під тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль у творенні голосу. З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату – в надгортанні порожнини (глотка, носова і ротова порожнини, глотка (г, ґ).
Найважливіший орган для утворення звуків є ротова порожнина.
2.Дихання.
У момент мовлення людина від звичайного дихання переходить на так зване „мовленнєве” : повітря виходить у надгортанні порожнини поштовхами. Їх кількість співвідноситься із кількістю складів.
Однією із причин швидкої перевтоми голосотворчого апарату є невміння володіти своїм дихальним апаратом.
При звичайному фізіологічному диханні співвідношення вдиху і видиху – 1 : 1, а при фонаційному (звукотворчому) – 1 : 10; 1 : 15; навіть 1 : 30.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Техніка мовлення

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок