Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Проблема кохання як творчої спроможності в українській поезії 90-Х роках XX ст.

Проблема кохання як творчої спроможності в українській поезії 90-Х роках XX ст.

Назва:
Проблема кохання як творчої спроможності в українській поезії 90-Х роках XX ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,70 KB
Завантажень:
79
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Проблема кохання як творчої спроможності в українській поезії 90-Х роках XX ст.


У переважній більшості критичних відгуків та аналітичних студій сучасної української поезії трапляються теми культурної кризи, руйнування традиційних цінностей, переосмислення культурних канонів, стилістичних пошуків молодих митців тощо, так чи інакше пов’язаних з ідентифікаційними процесами: „духовний стан нового покоління письменників... сильно нагадує митарства блудних синів” [6, с. ]; „Поет покидає кафедру проповідника” [1, с. ]; „Поезія в сучасному світі зазнає кризи власної ідентичності (...) змінився соціальний статус поета як такого, змінилося (відверто кажучи, розтануло) його культурне та метафізичне над завдання” [13, с. ]. Цікаво, що майже всі сучасні критики описують культурну й літературну ситуацію 90-х як кризову, занепадницьку, навіть катастрофічну: „Нова поезія, як мазохістична душа, відкриває нам світ, де вона приречена конати...” (В. Виноградов [4]); „Сто літ самотності української літератури лиш починаються...” (Ю. Гудзь [7]); „Сучасність занурюється у варварство нових темних часів” (І. Старовойт [15]); „Вони (митці 90-х років. – Н. Л.) мусили прийняти на себе печать доби великої депресії, доби руйнування культури” (О. Кажан [10]); „естетика дев’яностиків формувалася в умовах національно-демократичного паралічу” (В. Даниленко [8]) і таке інше. Тобто так чи інакше визнається специфічність тієї культурної ситуації, у якій опинилися поети 90-х, – ситуація „виживання”, тривання на межі двох культурних парадигм, необхідність вироблення нових чи оновлення наявних форм осмислення світу: „Вони опинилися далі, ніж позначка зеро, у від’ємній площині, у анти традиції”, за визначенням І. Старовойт [16, с. ], яка сама належить до покоління 90-х і вважає, що це покоління перебуває „всередині епохального літературного зсуву...” [15, с. ], і це зумовлює особливості його розвитку.
Означена культурна ситуація зумовлює й аналіз сучасної поезії, який зосереджується насамперед на подібних, знакових для митців 90-х років темах і проблемах. Але майже зовсім поза увагою дослідників залишаються „другорядні”, маргінальні теми. Однією з них є кохання, точніше його художня рецепція, адже порівняно із серйозними культурними та соціальними зрушеннями в суспільстві, поряд із громадянською лірикою та потребою ґрунтовного переосмислення засад українського національного буття тема кохання ніби відсувається на другий-третій план. Оскільки ж якраз маргінальні теми в літературному творі мають властивість увиразнювати художній світ письменника, ми поставили за мету простежити особливості виявлення кохання як проблеми в українському поетичному світі сьогодні, коли і цей світ, і сам поет у ньому опинилися перед реальною загрозою духовної смерті.
Вибірковий аналіз поетичних творів окремих яскравих представників сучасної української літератури, зокрема т.зв. покоління 90-х років, показує, що тема кохання в їхній творчості так чи інакше присутня. І виглядає вона, на перший погляд, цілком традиційно – кохання поділяється на справжнє (духовне єднання) і несправжнє (суто фізичний потяг, імітоване чи спотворене кохання тощо). До того ж, справжнє кохання набуває суто позитивного звучання, так само як несправжнє трактується однозначно негативно. Зокрема, досить виразно в поезії 90-х представлений образ кохання як уособлення романтичного ідеалу, що протиставляється брутальній примітивній дійсності („Надії сіють/ вздовж/ трамвайних ліній/ закохані поети” – Р. Мельників [12]). У цьому випадку кохання асоціюється з весною як пробудженням природи і життя. Але, що характерно, таке світле, „високе” кохання виявляється лише недосяжною мрією, яка ніколи не зможе здійснитися. Досить яскраво висловив це, наприклад, О. Чекмишев [17]:
Не збагну наздогнати
Здивовану...
Дику...
Дитинну
Твою посмішку...
У наведеному уривку можна відразу спостерегти майже всі ознаки „ідеального” кохання – щирого (здивованого); природного, некерованого, а.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Проблема кохання як творчої спроможності в українській поезії 90-Х роках XX ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок