Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.)

Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.)

Назва:
Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,84 KB
Завантажень:
299
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.)


У другій половині XVII ст. закінчується розпочате ще наприкінці XVI ст. узгодження жанрової системи української поезії з тією жанрово-стильовою системою, що була теоретично розроблена в західноевропейських шкільних курсах поетики [8, с. ]. На українські терени перенесення нових жанрових модифікацій, що складалися з елементів класичних (або античних) і новоевропейських (християнських і автохтонних, почасти “поганських”), відбулося за посередництвом шкільної освіти. Цей процес був зумовлений духовними потребами України, що формувалася як новоевропейська політична потуга: нові тенденції в розвитку ориґінального письменства частково отримувало імпульс ззовні, головно через польське посередництво (“латинізація” українського шкільництва в першій третині XVII ст.). Основним центром, де формувалися нові жанри, у XVII і на початку XVIII ст. була Києво-Могилянська колегія, як перед нею у XVI ст. – Острозька академія. Українські шкільні курси спиралися на відповідні підручники і трактати італійських гуманістів, зокрема, на „Поетику” Юлія Цезаря Скаліґера (1561) та „Поетичні настанови” Якова Понтана (1600) [7, с. –173].
Розглядаючи жанрові форми тогочасної української поезії, потрібно враховувати прикладне призначення віршованих творів. Особливу категорію становить панеґіричне віршування: похвальні та вітальні вірші, “побудки” до меценатства, треноси (похоронні плачі або уславлення померлих церковних, громадських, культурно-просвітних діячів), орації були улюбленим жанром українських схоластичних (тобто пов’язаних зі школою) поетів, за що промовляє безліч текстів – і рукописних, і друкованих [1, с. ]. Чим же зумовлено те, що давні українські поети (або “схоластичні піїти”, як називав їх акад. Олександр Білецький) так захоплювалися похвалою і прославлянням своїх меценатів? Невже мав рацію один з найперших істориків українського письменства Микола Сумцов, який вважав це явище за “явне свідчення загального занепаду духовного життя, явний доказ втрати строгого духовного критерію в галузі політичної та наукової діяльності” [13, с. ]? Українські поети-панеґіристи вдавалися до похвал шляхті, козацтву й міщанству, до уславлення різних подій, що мали, на їхню думку, історичне значення, зважаючи на одну прикметну рису, яка була продиктована, як це доказав акад. Володимир Перетц у своїй розвідці „Из наблюдений над украинским виршеписанием XVI–XVII вв.”, не самою тільки літературною модою: “Участь українських маґнатів разом з міщанами та дрібною шляхтою, хоч і з різних позицій, в захисті національної культури (...) викликала і в письменницькому середовищі, яке виражало настрої цих верств населення, прагнення прославити зверхників, котрі об’єдналися з ними. І тому, якщо польські автори, наслідуючи західноевропейську моду вміщувати перед текстом книг віршовані епіграми на честь меценатів, могли обмежуватися майже виключно оспівуванням їхньої шляхетності і пожертв на користь науки і культури, – українському авторові часто доводилося вихваляти своїх меценатів за захист “збройною та оружною рукою” народного буття, його мови та віри” [9, с. –148]. Можливо, саме через це панеґірики XVII ст., хоч і присвячували та адресували переважно високим особам, включно з гетьманами та церковними гієрархами, не завжди мали сервілістичний характер. У багатьох випадках вони відповідали політичним, моральним та естетичним потребам досить широкого загалу тогочасного українського суспільства, дарма що в переважній більшості панеґірики були тільки шкільними вправами, особливо якщо мова заходить про латиномовну творчість.
У шкільних поетичних курсах панеґіричну поезію розглядали як окремий жанр “ліричного” (тобто не “релігійного” чи “метафізичного”) характеру [3, с. 200–206], у курсах же риторики роль панеґірика відігравала “епідиктична або прикрашувального роду промова” [12, с. 382].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Природа панеґіричного жанру в українській поезії (XVII – початок ХІХ ст.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок