Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Парадигма солярних образів в українській писемності i половини XIX століття

Парадигма солярних образів в українській писемності i половини XIX століття

Назва:
Парадигма солярних образів в українській писемності i половини XIX століття
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,25 KB
Завантажень:
375
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Парадигма солярних образів в українській писемності i половини XIX століття


Образ Сонця як життєдайної сили природи, символічного втілення божественного має в українській літературі глибинне коріння. Учені XIX–XX століть відзначали активну присутність солярних образів, мотивів у літературі Київської Русі. Наприклад, Ізмаїл Срезневський 1846 року виступив із статтею „Об обожании солнца у древних славян”, у якій розглянув, як культ Сонця відбився у „Слові о полку Ігоревім”, ораторській прозі Кирила Туровського та у фольклорі русичів. Йдеться про звернення давньоруських письменників до образів Дажбога, Хорса, Велеса і Сварога 19, с. 36-60. У ХХ столітті розглядав цю проблему на матеріалі „Слова о полку Ігоревім” А. М. Робінсон, простежуючи, як у єдності язичницької та християнської традиції відтворювалися солярні мотиви і образ Сонця 16, с. 7-58. Своєрідність інтерпретації солярних мотивів, образів, алюзій простежується в давньоукраїнській літературі від часів Київської Русі аж до Г. Сковороди у праці М. Ласло-Куцюк „Боги світла і боги темряви” 11. Побіжно, серед інших образів, які характеризують українську романтичну лірику, у своїй праці „Поетика української романтичної лірики” (К., 1998) образ Сонця розглядає О. Камінчук, зауважуючи при цьому традиції давньоукраїнської міфології 9, с. 107-108. Але загалом щодо традиції солярних мотивів, образів, алюзій у їх розвитку від часів давньоруських до ХХ століття цієї проблеми в літературознавстві не досліджували.
Парадигму образу Сонця в українській літературі першої половини XIX ст. можна розглядати з урахуванням впливу світової й української міфології, фольклору та давньоукраїнської літератури XI–XVIII століть. Український поет кінця XVIII століття Г. Сковорода часто озвучує солярні мотиви, взяті із XVIII псалму „Псалтиря”. Йдеться про фразу: „В солнце положи селеніе свое” 11, с. 14. Але, думаємо, що український філософ, як і його освічені сучасники, міг користуватися в розкритті образу Сонця і книгою „Символіка єгипетська” Єпифанія Славинецького, і „Symbola amoris divini” О. Венуса, у яких поєднано християнські, біблійні та міфологічні образи 8, с. 212.
Нова українська література початку XIX століття серед інших традицій давньоукраїнської писемності засвоїла також солярні мотиви, образи і топоси, символіка яких творить серцевину багатьох міфологій. На європейському континенті виділяються сонячні образи, взяті з античної міфології та з християнської традиції. У давньоукраїнській культурі сакралізація Сонця, як і в багатьох хліборобських народів, особливо помітна, навіть після прийняття християнства, в залишках язичницьких вірувань і в різних календарно-обрядових дійствах, пов’язаних з осіннім і весняним рівноденням та зимовим і літнім сонцестоянням 4, с. . Солярну символіку в українців мали хліб, вінок, орнаменти вишиванок, килимів, кераміки, де символом сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика 20, с. 122. Сонце, за стародавніми уявленнями русичів, є найвеличнішим творінням богині Лади і бога Сварога. Опікунами божественного кола вважали Ярила, Семиярила та Коляду. У Володимировому пантеоні язичницьких богів, який був канонізований 980 року князем, солярними функціями виділялися Хорс та Дажбог. Дажбог свої функції реалізує у трьох іпостасях – весняній (Лада і Ярило), літній (Купайло), зимовій (Коляда) 13, с. 61. Щодо Хорса, то це язичницьке божество, як вважають дослідники, потрапило в нашу культуру із скіфських часів 21, с. 146. Згадується Хорс у „Повісті минулих літ” серед шести ідолів, яким поклонялися русичі 12, с. 47, й у „Слові о полку Ігоревім” 18, с. 37, „Житії святих мучеників Бориса і Гліба”, Києво-Печерському патерику та в історіографічній прозі XVII століття, зокрема у „Густинському літописі” 5. У біографічному творі про Бориса і Гліба написано: „Радуйтеся, церкви, святосяйне сонце здобувши. Схід його завжди просвітлює во славу вас, мученики” 11, с. 37.
Опікуна земного життя, бога Сонця Дажбога названо в Іпатському літописі під 980 і 1114 роками.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Парадигма солярних образів в українській писемності i половини XIX століття

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок