Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов)

Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов)

Назва:
Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,70 KB
Завантажень:
396
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов)


У чому суть цієї престижности, до якої стільки охочих? Із французької prestige – “це авторитет, повага, вплив, яким хто-небудь користується”. Власне у цьому хто-небудь і криється запрограмована й неминуча поразка, позаяк престижність завжди повернута до зовнішнього, а не внутрішнього чинника, до форми – а не до суті, до розрахунку – а не до серця. Через те, попервах ніби творячи, вона насправді руйнує; захоплюючи більшість – вона так само згодом масовано відступає, і ця більшість, залишившись із нічим, знову в гонитві по престижність. Ця більшість перебуває поза усвідомленням себе, тому і сприймає цей світ винятково зовнішнім зором. Геґель, до речі, наголошував, що єдиний урок, який ми засвоюємо з історії, – це незасвоєння жодних уроків. Попри сумну правдивість цієї тези, таки озирнімося на історію.
Разом із християнством прийшла на наші терени чужа старослов’янська мова. У її тяжкому обладунку мучилася українська у писемних текстах і церковних богослужіннях аж до XVIII ст. Безперечно, що її престижність так само магічно впливала на владу, як і творила непорозуміння між владою і народом, що розмовляли різними мовами у прямому й переносному значенні слова: народ ще довго залишався язичником, влада з мечем у руках – ніби християнином. Як зазначено у “Повісті врем’яних літ”, києво-руська громада “нача поимати у нарочитои чади дти и даяти на учениє книжноє”. Отож дітей князів, бояр, дружинників, купецтва, священиків навчали в цих школах не мови смердів, а старослов’янської (тодішньої болгарської), якою були написані богослужбові книги, привезені з Болгарії. І першими вчителями були, очевидно, болгари. Родовиті учні опановували ту мову одні краще, одні гірше, але вже між собою, щоб відрізнятися від простолюддя, спілкувалися якщо не чистою старослов’янською мовою, то старослов’янсько-українським суржиком [Ющук 2003: 27] (згадаймо мовлення писаря Пістряка з “Конотопської відьми” Григорія Квітки-Основ’яненка чи Возного з “Наталки Полтавки” Івана Котляревського). А система називання українців, як до речі, росіян і білорусів, взагалі була заборонена. Бо ж ім’я та прізвище – духовний паспорт кожного носія. І вже як доконаний позамовний чинник, що кардинально зрушив мовне життя, був указ 1036 року київського князя Ярослава про введення церковнослов’янської мови як офіційної мови на території Київської Руси та підвладних володіннях. Відтоді почалася уніфікація мови на всіх теренах, хоч саме на території України паралельно існували і сакральна, і народна мови [Ющук 2001: 22]. Цей антагонізм між престижним і природним, сакральним і народним, себто старослов’янською (наднаціональною за характером та метою) та давньоукраїнською мовою (народною, простою) вилився в кілька знакових проблем:
1. Старослов’янська мова на тривалий час (до XVII–XVIII ст.) заступила в державному релігійному та культурному житті живу розмовну (просту) українську мову: “Ся мертвотина старослов’янська заважала розвиватися національній українській літературі, бо письменникам близькість старослов’янської мови не давала змоги подивитись на речі просто, без мудрацій. Вони не могли зрозуміти, що живе письменство можна здобувати тільки на ґрунті живої і до того ж своєї мови...” (Т.Зіньківський) [Царук 1998: 105–106].
2. Старослов’янська (хоч і з місцевими відмінностями) поєднала в згубний єдиний простір українців, білорусів і росіян – антропологічно, археологічно та ментально відмінних етносів. Серед причин, що поєднали українську і російську мову “нерозривними путами”, видатний мовознавець С.Смаль-Стоцький називав:
а) назви “Русь”, “руський”;
б) спільну політичну історію;
в) спільність церковного життя і мови церкви, яка тривалий час виконувала також функцію писемної мови;
г) спільність писемних пам’яток періоду Київської Руси;
д) недостатній рівень знання української мови з боку славістів [Smal-Stockyj 1913: 495].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Природа мовного престижу (на матеріалі старослов’янської та латинської мов)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок