Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат: Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі

Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі / сторінка 2

Назва:
Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,22 KB
Завантажень:
336
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 

Як відомо, тривалий час панівним у теорії і практиці навчання майбутніх словесників був аналіз тексту, на підставі чого розроблялась система завдань, закріплювався новий матеріал, розвивались уміння студентів у різних видах мовленнєвої діяльності, здійснювався контроль сформованості вмінь і навичок. Традиційно на філологічних факультетах означена робота проводилась у межах навчальної дисципліни “Лінгвістичний аналіз тексту” [Програми... 1985]. Натомість у 50-ті роки в лінгвістиці з’явилась нова дефініція “дискурс” на позначення мовленнєвого витвору, що охоплює як лінгвістичні, так і екстралінгвістичні характеристики. Багато хто вважає, що саме Е.Бенвеніст одним із перших надав слову “discours”, яке у французькій лінгвістиці означало мовлення загалом, термінологічного значення, позначивши ним мовлення індивідуальне; того, хто говорить [Бенвенист 1974: 139]. Крім того, на думку К.С.Серажим, Е.Бенвеніст чітко окреслив і сутність двох ключових понять – тексту і дискурсу: “дискурс ним було визначено як процес застосування мовної системи, а текст – як результат цього процесу” [Серажим 2002: 10]. Пізніше це поняття стало міждисциплінарним, але “наукова біографія” терміна виявилась непростою. Мода на його використання в суміжних із лінгвістикою дисциплінах (літературознавство, теорія комунікації, психолінгвістика, перекладознавство тощо) спричинила до певної нечіткості й невиправданого розширення обсягу поняття, оскільки, розглядаючи цей феномен, дослідники тлумачили його з різних позицій, що, зрештою, зумовило полісемічність і не завжди сумісні визначення й інтерпретації поняття дискурсу.
У 70-ті роки поняття “дискурс” увійшло в теорію навчання іноземних мов, а в 90-х потрапило й у вітчизняну лінгводидактику, де, донині, ставлення науковців до дискурсу є неоднозначним: одні методисти вважають, що дискурс – це різновид тексту, тим самим ототожнюючи ці два феномени, інші – розмежовують поняття “текст” і “дискурс”.
З огляду на вищезазначене, задля розв’язання поставлених завдань вважаємо за доцільне порівняти спільні й відмінні риси тексту і дискурсу, адже, по суті, позначаючи один об’єкт, вони лише підкреслюють різні його боки, причому структурний аспект так чи інакше протиставляється прагматичному чи комунікативному. Наведене зіставлення спиратиметься на визначення дискурсу, яке запропонували Ю.М. Караулов і В.В.Петров і яке, на наш погляд, якнайповніше відповідає вимогам комунікативно орієнтованого підходу до навчання мови: “Дискурс – це складне комунікативне явище, що містить, крім тексту, ще й екстралінгвістичні чинники (знання про світ, думки, настанови, цілі адресата), необхідні для розуміння тексту” [Караулов, Петров 1989: 8]. Отже, в основу адекватного розуміння комунікації покладено здатність “проникнути” в дискурс співрозмовника і, як припускає І.І.Халєєва, “у зв’язку з цим можливо, очевидно, говорити про однаковий для членів окремої спільноти спосіб членування й категорізації світу” [Халеева 1996: 74]. Схоже розуміння дискурсу подане і в ЛЕС, де зокрема автор статті Н.Д.Арутюнова визначає його як зв’язний текст у сукупності з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними і ін.) факторами [ЛЭС 1998: 136]. За основу поняття “текст” ми услід за І.Р.Гальперіним беремо дефініцію: “Цілеспрямований мовленнєвий утвір, що складається з невизначеної кількості граматичних структур (речень) і при цьому має певний зміст, який таким чи іншим чином відрізняється від змістових показників цих граматичних структур” [Гальперін 1974].
Розгляд наведених вище і численних інших визначень дискурсу і тексту дозволяє зробити висновок про те, що і текст, і дискурс є мовленнєвими утвореннями, що зумовлює наявність деяких схожих характеристик: усна і письмова форми втілення, аналогічні параметри цілісності, зв’язності, завершеності і т. ін. Водночас дискурс характеризують притаманні лише йому особливості. Так, приміром, визначальною рисою, характерною для дискурсу, є його динаміка, тобто дискурс розглядають як процес творення мовленнєвого витвору [Кубрякова, Александрова 1997], або одночасно як процес і результат мовно-мислиннєвої діяльності [Орлов 1991].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Перспективи вивчення дискурсології у вищій школі

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок