Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Алегорії і символи “Похорону”

Алегорії і символи “Похорону”

Назва:
Алегорії і символи “Похорону”
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,11 KB
Завантажень:
142
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Алегорії і символи “Похорону”


У короткій “Передмові” до поеми І.Франко зазначав, що в сюжет твору він кладе дещо змодернізовану стару легенду, “лишаючи, зрештою, її основу незмінену з усіма її алегоріями і символами. Може, стріне мене закид, – продовжував поет, – що все тут занадто темне і невмотивоване. Що ж, такий закид буде потроху і оправданий…” [9;т.5; с.54]. М.Возняк, А.Каспрук, І.Саєнко, Т.Гундорова, Г.Грабович та інші дослідники по-різному інтерпретували текст цього твору, дошукувалися джерел його написання.
Спокуса й собі зануритися в тайнопис поеми таки переважила – тож подаю свою візію побаченого.
Для точнішого дешифрування езотеризму “Похорону” вдаємося до контекстуального прочитання – враховуємо Франків доробок останніх десятиліть ХІХ ст., який і допомагає пролити світло на “занадто темні й невмотивовані” місця поеми.
Давно помічено, що сюжет твору легко розпадається на три частини, які умовно назвемо так: “Бенкет” (І – Х), “Похорон” (ХІ – ХІІ) та “Епілог”. Кожну з них можна потрактувати як самодостатній, завершений твір із специфічними проблематикою, архітектонікою, хронотопом, жанровими ознаками. Це – тема окремої розмови. Дві перші частини різняться між собою і рецепторними (сприймальними) характеристиками. Перші рядки “Бенкету” вражають сліпучими зоровими образами: “Велика зала світлом (курсив наш.– М.Л.) вся залита. / Горять лампи й ряснії жирандолі, / І повінь іскор, наче стежка бита, / У дзеркалах великих ллється долі” [9;т.5; с.55]. Тема світла поступово нагнітається: “стіл довжезний сяє”, “блиск туалет аж сліпить око кволе”, “горять алмази”, “блиск очей красунь аж серце коле”.
Зорова терапія читача поєднана із слуховою інтенсивністю: “Музика грає, / Гримить, то плаче, мов дитина в полі” [9; т.5; с.55]. Рефреном звучать слова “музики грім”, що йдуть після кожного виголошеного тосту. “Музичні” образи доповнюються іншими, більш різнорідними:
Розмова ллється, клекотить чудове
Гудіння, де сотки шумних привітань,
Солодкі шепти, срібний усміх, перлове
Признання, град уриваних запитань [9; т.5; с.55].
Врешті – “Шумно!” Так за допомогою інтенсифікації зорових та слухових образів створюється картина безтурботного застілля, при якому “втишається душа, щеза сумління, / Все одиничне тає, пропадає, / Живе лиш тлум, гуртове сотворіння” [9; т.5; с.55]. Наратор вияснює нам, що причина бенкету – славетна перемога над грізним ворогом.
Але другий розділ – уже контрапунктивний. Змінюється ракурс бачення. Деміургічна позиція наратора-Мирона поступається місцем “внутрішньому” погляду. Суб’єктивується “я” наратора, яке водночас опиняється у внутрішній опозиції до учасників бенкету:
Мов Юда той серед синедріону,
Котрому він Христа продав на муки,
Так я сидів на бенкеті отсьому [9; т.5; с.57].
Настрій у Мирона пригнічений, майже депресивний, і передається через слухові образи. Музика у його сприйнятті – “чортівський регіт”, вона “реве і душу всю термосить”, скрипка “плаче і голосить”, бас “реве і помсти просить”. І, врешті, найвища точка градації, коли Мирон подумки промовляє: “Музико, цить! бо в мене серце трісне!” [9; т.5; с.60].
Що ж було причиною такого внутрішнього стану? Спонтанний спогад, ураз із яким до мозку персонажа вривається цілий рій синестезованих експресивних образів, які витворюють справжню какофонію та зорову дисгармонію: “І рій якийсь ввірвавсь кровавий, лютий, / І крик піднявся, плач і зубний скрегіт”, яка врешті оформлюється у чіткі логічні судження:
Ти зрадник! Зрадник! Зрадив люд закутий [9; т.5; с.58].
Позначений на початку образом Юди, у поемі гучнішає мотив зради. Перед внутрішнім зором Мирона миготять картини минулої ночі. Він – провідник грізної армії, яка піднялася “за права людей, за волю” і яка ось-ось переможе ворога, завдасть йому останнього нищівного удару. Однак у момент найвищої напруги дії кульмінація епізоду перемикається на іншу реалію, а саме – зраду. Г.Грабович у своїй студії твердить, що Франко затемнює сам механізм зради [3; с.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Алегорії і символи “Похорону”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок