Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> ОСНОВні АСПЕКТИ СПОРІДНЕНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ З АНТИЧНИМ КЛАСИЦИЗМОМ: ЕСТЕТИКО-ПОЕТОЛОПЧШ ПАРАЛЕЛІ

ОСНОВні АСПЕКТИ СПОРІДНЕНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ З АНТИЧНИМ КЛАСИЦИЗМОМ: ЕСТЕТИКО-ПОЕТОЛОПЧШ ПАРАЛЕЛІ

Назва:
ОСНОВні АСПЕКТИ СПОРІДНЕНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ З АНТИЧНИМ КЛАСИЦИЗМОМ: ЕСТЕТИКО-ПОЕТОЛОПЧШ ПАРАЛЕЛІ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,77 KB
Завантажень:
178
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
УДК: 821.161.2.02 - 091:82.02 "65"
Іванюха T.B.
Запорізький національний університет
ОСНОВШАСПЕКТИ СПОРІДНЕНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ З АНТИЧНИМ КЛАСИЦИЗМОМ:
ЕСТЕТИКО-ПОЕТОЛОПЧШ ПАРАЛЕЛІ
У статті розглянуто основні рівні спадкоємності київської неокласики 20-х рр. ХХ ст. відносно античного класицизму Зокрема, проаналізовано такі естетико-поетологічні паралелі, як прагнення до синтезу літературно-мистецького надбання попередників, домінування осьового принципу композиції, тенденція до поляризації концептів, чіткість і усталеність жанрової системи.
Ключові слова: античний класицизм, українська неокласика, традиція, осьова композиція, антитеза, канонічні жанри.
Перед українським літературознавством (як вітчизняним, так і діаспорним) вже протягом кількох десятиліть стоїть питання належного потрактування творчої спадщини групи київських поетів 20-х років ХХ століття - неокласиків. І як не дивно, незважаючи на пильну та неослабну увагу філологів до цього явища, досьогодні ще жива традиція заперечувати український неокласицизм.
Так, Ю.Шерех (Шевельов) у руслі боротьби за «національно-органічний стиль» [13] намагався довести цим самобутність української поетичної думки навіть ціною її штучного відсічення від європейського літературно- естетичного контексту. Наш сучасник Ю.Ковалів стверджує, що на творчість поетів «п'ятірного рона» «не варто накладати [...] невідповідну їм матрицю неокласицизму» [6, с. 30], та й взагалі, на його думку, в українській поезії «важко знайти твори, які б відповідали жорстким вимогам класицизму як замкненої в собі художньо-стильової системи з притаманними їй рисами раціоналістичного мімесису, з нахилом до статичності, до пластичності, а не музичності, до симетрично врівноваженої версифікації» [5, с. 6]. Вважав, що неокласицизм «треба приймати як окреслення історичне, а не стильове» і діаспорний дослідник І.Кошелівець [7, с. 13].
Д.Наливайко пояснює це непорозуміння тим, що за вихідну базу суджень про «класицистичність» неокласиків береться класицизм XVII ст., власне, його нормативна модель, викладена в «Поетичному мистецтві» Буало, «але ж класицизм аж ніяк не зводиться до художньої системи, викладеної останнім [...]. Це лише одна з його модифікацій, одна з багатьох класицистичних течій, що їх знає історія європейської художньої культури» [11, с. 3-5].
Сучасні дослідники європейського класицизму диференціюють кілька якісно відмінних різновидів класицизму: ренесансний (переважно латиномовний), класицизм доби абсолютних монархій, просвітницький класицизм, а також говорять про класицистичні рефлексії в нових літературах (див. праці О.Галича, М.Зерова, М.Над'ярних, Д.Наливайка, Г.Сивоконя, О.Турган, П.Хропка, Д.Чижевського, М.Шаповал та ін.). Окремі зарубіжні літературознавці (І.Каджанто, ДжКаддон) доповнюють цей перелік класицизмом римським, орієнтованим на грецьку класику. Д.Наливайко зараховує до основних європейських «класицизмів» такі: античний, грецький, римський, ренесансний, просвітницький - і зазначає, що наближають їх одне до одного, як і до неокласицистичних течій XX ст., «такі фундаментальні художньо-стильові інтенції класики, як превалююча пов'язаність зі сферою раціонального, а не емоційно-інтуїтивного, духовна дисципліна й воля до подолання безформності й хаотичності, чітка структурна організація, тяжіння до пластичного й виразного образу, до відкритого та ясного стилю» [11, с. 5].
Незаперечна наявність (звичайно, у більшій чи меншій мірі) у творчості М.Рильського, М.Зерова, П.Филипо- вича, М.Драй-Хмари, Юрія Клена усіх цих ознак, які в цьому випадку виконують стилетворчу функцію, і дозволяє більшості сучасних літературознавців говорити про неокласику 20-х років XX ст. як про естетичне явище класицистичного типу (дослідження О.Астаф'єва, М.Борецького, О.Гальчук, Г.Вервеса, О.Вишневської, М.Моклиці, В.Моренця, М.Неврлого, Л.Темченко, М.Шаповал та багатьох інших). Усі вони аналізують специфіку українського варіанту неокласичного стилю, простежують типологічні та генетичні зв'язки неокласики зі світовою класикою, досліджують джерела та рівні рецепції й трансформації українськими неокласиками класичних образів, мотивів і структур античного, середньовічного, ренесансного, «новочасного» походження.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: ОСНОВні АСПЕКТИ СПОРІДНЕНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НЕОКЛАСИКИ З АНТИЧНИМ КЛАСИЦИЗМОМ: ЕСТЕТИКО-ПОЕТОЛОПЧШ ПАРАЛЕЛІ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок