Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат на тему: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів) / сторінка 3

Назва:
Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,69 KB
Завантажень:
215
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
.. та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?.. [4; 254]
Ось так оригінально тлумачить одне з ключових понять Першого соборного послання апостола Івана Т. Шевченко, так розкриває зміст поняття «ходити у світлі» [3; 1494], коли «Бог є світло» [3]. Для Тараса це немеркнуче світло справедливості й волі, яке повинно засяяти для його народу:
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю! [4; 254]
У своїй праці «Славянская мифология» [10; 202] сучасник і друг Шевченка М. Костомаров переконливо довів, що світло у фізичному й духовному аспектах було основним об'єктом пошани й обожнювалось усіма слов'янами-язичниками, більшістю стародавніх міфосистем, зокрема індоєвропейською, але сама ідея світла і в язичництві, і в християнстві пов'язувалася з любов'ю. Вшанування світла було суспільним явищем, лише язичники дякували і вклонялися Даждьбогу — Сонцю як дарувальнику всіляких благ, своїми щорічними, пов'язаними із кожним сонцеповоротом ритуалами утверджували світопорядок, задобрювали небесні світила, просили щедрого врожаю, тепла, а християни шукали світло істини. Проте абсолютна істина відома лише Богові. На землі вона може втілитися частково, у конкретних обставинах і ситуаціях у вигляді правди. Через те поезії Шевченка притаманний саме мотив святої правди:
Тойді, як Господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнуть [5; 239].
Покликання поетів і пророків — розкрити цю правду людям. Роздмухати в душах українців «іскру огню великого» («Єретик») [4; 199] — так розумів свою місію Шевченко. І тому настільки близьким йому була саме Євангелія від Івана, де земне життя Бога втілене у Слові. І наш Кобзар утверджує велике і значуще українське Слово у своїй поезії. З цих міркувань поет добирає і псалми для своїх переспівів. Скажімо, «Подражаніє 11 псалму» він переадресовує покріпаченому українському народові:—
Воскресну я! — той Пан вам скаже, —
Воскресну нині! Ради їх,
Людей закованих моїх,
Убогих, нищих ...Возвеличу
Малих отих рабов німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово [5; 237].
Ідея боротьби світлого божества із силами темряви, його тимчасова поразка і тріумфальна перемога як результат багатовікових спостережень була відома всім древнім міфосистемам. У християнстві її найповніше виражає постать Ісуса.
Найвищою формою втілення світла на землі українці-язичники вважали рослини [10]. Прояви Бога у земній природі вбачав також Б.-І. Антонич. І тому свою четверту збірку поезій він назвав «Зелена Євангелія». Втілення Бога на землі як торжество сонця правди, утвердження справедливості та здобуття Україною волі розумів Т. Шевченко. Світло прозріння нерозривно пов'язане з любов'ю, адже як можна любити Бога, якого ніхто не бачив, людині, котра нездатна полюбити ближнього свого? Господь втілюється на землі серед людей, спроможних виявляти безкорисливу любов одне до одного. Образи духовного братства як козацького у поезії, так і реально заснованого Кирило-Мефодіївського, базуються саме на такій любові і взаємопошані. Проте «Посланіє» Шевченка — це передусім заповіт єдності українцям.
До осягнення різноманітних способів втілення Бога на землі приводять духовні шукання й Б.-І. Антонича, якому вдалося явити такі розмаїті форми втілення світла. Коли Шевченкове світло лагідне, високе й прозоре, божественно-золотисте, рівне, то воно означує родинне щастя або омріяний рай на Україні, коли ж його сонце розпечено-червоне і здебільшого західне, то воно виражає Божий гнів; вислів «крайнеба палає» стосується світанкового сонця й пов'язується з надією на краще. У поезії Антонича картина заходу сонця пов'язується з есхатологічною битвою сил Світла й Темряви і стає ритуалом щоденного повторення унікального космогонічного явища:
Воли рогами сонце колють,
аж з нього кров тече багряна.
Зачервонились трави в полю —
це захід куриться, мов рана [6; 273].
Антоничеве сонце — то багряне, то «золотопере» і «життєсійне», то біле, то червоне й екстатичне:
Росте в мойому саді сонце —
похмільна квітка тютюну [6; 137].

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Реферат на тему: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

BR.com.ua © 1999-2018 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок