Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Скачати реферат: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

Загрузка...

Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів) / сторінка 4

Назва:
Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,69 KB
Завантажень:
215
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Загрузка...
Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 

Таким чином поет указує на приналежність розпаленого денного світила до свого внутрішнього світу, і до того омріяного лемківського краєвиду. Важливо, що для Антонича сонце — «прабог всіх релігій» [6], а для Шевченка — споконвічне мірило вищого закону світобудови. І якщо в Антонича улюблені образи сонця, грайливого і мінливого весняного та у літньому розпалі сил, світанкового й розчервонілого, західного, то у Шевченка це або палаюче крайнебо світанку, яке будить у душі надії та радість, або ніжно-золотаве надвечір’я, яке асоціюється із станом райського блаженства чи «тихого раю» [4] на землі. В апокаліптичних візіях Антонича втрата сакрального змісту буття осимволізована децентралізацією образу сонця стосовно світобудови, або ж цілковитим руйнуванням сонячного кола («Й розбите в кусні сонця коло»), чи втратою сонцем вищої музики, яка окрилювала все суще й була запорукою гармонійного зв'язку між явищами живої одухотвореної природи й оживленими, мелодійними речами (кожна з яких мала свою мелодію):
А сонце, мов павук, на мурів скіснім луку
антен червоне павутиння розіп’явши,
мов мертві мухи, ловить і вбиває звуки [1; 191].
Шевченко тимчасову відсутність правди Божої на землі передає або через відсутність образу сонця:
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі [4; 246]
або через боротьбу й остаточне згасання вогню (як у страшній картині в поемі «Гайдамаки», де ляхи замучили титаря):
Біліє місяць; люде сплять,
І титар спить ... Не рано встане:
Навіки, праведний, заснув.
Горіло світло, погасало,
Погасло... Мертвий мов здригнув.
І сумно-сумно в хаті стало [4; 77]
або через апокаліптичну візію зупинення руху сонця, а тому і всього світопорядку, яке несе смерть усьому живому («О люди! Люди небораки!»):
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І оскверненну землю спалить [5; 299].
Майже за кожною метафорою чи порівнянням у Антонича й Шевченка вибудовується асоціативний ряд подібних явищ. Екстатичний образ сонця — «похмільної квітки тютюну» наштовхує на думку, що дія «Елегії про перстень пісні» припадає на час Зелених свят, коли вшановують душі неприкаяних предків та духи річок, полів, лісів, стихійні прояви природи, уявлюваної у вигляді русалок. Тоді їм селянки розкладали на межах своїх нив пожертви полотном на сорочки та кропили траву молоком [8]. Звідси й Антоничівське порівняння «мов свіже молоко — роса». Таким чином, культ предків у поезії Антонича прихований за вшануванням рослинних і стихійних явищ природи, а в Шевченка яскраво виражений героїчний культ козацьких предків. Своєю поезією Шевченко дає зразок ідеального першопочатку — раю — у козацькій добі вільної України, мріє наблизити такий стан у майбутньому.
Антропоцентричність поезії Т. Шевченка — це його спосіб розв'язання найглобальніших проблем епохи — прагнення піднести людську гідність своїх земляків, поневолених та покріпачених Російською імперією, щоб подарувати українському народові стійку віру в можливість визволення.
Принцип однакової значущості всіх живих форм буття, особливо рослинних, у поезії Б.-І. Антонича зумовлений тим, що у ХХ ст. назріла і стала нагальною потреба дбати про екологію, притаманна ще нашим язичницьким предкам. А загальне одухотворення явищ живої природи, культури й цивілізації засвідчило намір поета Лемківщини надалі розвивати міфічну свідомість, віднаходити той таємний зв'язок речей та явищ, який надавали їм українці здавна, і який, на думку поета вони відчувають і сьогодні, чим вирізняються з-поміж інших народів.
Язичники-землероби, до яких належали і прадавні українці, вбачали остаточну перемогу сонячного світла у весняному відродженні рослин, а християни під Воскресінням Христа розуміли вирішальну перемогу світла істини. І якщо язичницькі веснянки та обрядові дійства фіксували щорічно повторювані явища, то християнське святкування Великодня, щовесни актуалізувало унікальну подію — Воскресіння Христа. Завдяки щорічному здійсненню ритуалів могли виникати уподібнення між язичницькими божествами та християнськими Богом і святими.
Загрузка...

Завантажити цю роботу безкоштовно

Загрузка...
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Реферат на тему: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

BR.com.ua © 1999-2018 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок