Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Скачати безкоштовно: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

Загрузка...

Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів) / сторінка 7

Назва:
Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,69 KB
Завантажень:
215
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Загрузка...
Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Оскільки за анімістичним світоглядом давніх українців, найбільше шанувалося світле небо, сонце як життєдайна сила і вода, — усе, що приходить як дар неба для всеплодючої матері-землі на благо людини, то й Антонич як носій цього світовідчуття подає у своїй поезії культ предків як органічну частину загального культу родючості й сонцепоклонства.
У колядках сонечко славиться тим, що гріє маленьких дітей, їх же звеселяє [8]. Усе на землі народжується й розвивається від сонця, тому є його дітьми. У цьому криється і джерело дитинності Антонича:
«Я — все п'яний дітвак із сонцем у кишені».
«Я — закоханий в житті поганин» [6; 125].
У «Повісті временних літ» Нестор Літописець називає українців «онуками Дажбожими».
Б.-І. Антонич насамперед співець краси й розквіту весняного. Веснянки складають найархаїчніший пласт українського фольклору. М. Минько у розвідці «Генеза ягілок» стверджує, що у Великий Україні співають тих самих ягілок, що й у Галицькій. На основі цього твердження С. Килимник у веснянках вбачає промовисте свідчення єдиного національного й культурного простору України: «Споконвіку ми складали один народ, творили разом одну культуру, мали одну мову, одні звичаї, одне мистецтво, одну віру та вірування» [8]. І Т. Шевченко святковий стан душі, здатний перетворити на рай увесь навколишній світ, передає в образі одного з найбільших і найрадісніших свят українців — Великодня. Наші предки-язичники вірили, що у цей, найдовший у рокові день, коли торжествує сонце, оживає все довкола, навіть про померлих слід говорити як про живих. І тому таке природне звертання Т. Шевченка до покійного автора української «Енеїди»:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть! [4; 28]
У поетиці Т. Шевченка образ соловейка - одного з найспівучіших птахів є або невід'ємною частиною весняного краєвиду, або ж метафорою народного співця України, здатного відроджувати душі.
У вірші «На вічну пам'ять Котляревському» поет називає І. Котляревського соловейком, якого любо слухати усякому:
Чи сирота, що до світа
Встає працювати,
Опиниться, послухає,
Мов батько та мати
Розпитують, розмовляють, —
Серце б'ється, любо...
І світ божий як Великдень,
І люди як люди! [4; 27]
Т. Шевченко, який сам рано залишився сиротою, умів так глибоко відчути і творчу радість, і натхненний струмінь справжнього мистецтва, щоб зріднитися з цілим світом, обшир якого майже завжди поставав в образі райського куточка України з пишним кущем червоної калини і щебетанням соловейка. І квітучий краєвид та щирі друзі у цю мить ставали йому родиною. Етнічний ідеал родини — один з найсвітліших в українському фольклорі. Небесні Боги — сонце, місяць, зорі постають у колядках і щедрівках в образі родини. І коли колядники віншують земну людську родину, то порівнюють її з небесною, бажають їй стільки «кіп у полі, як зір на небі», тобто найвищого блага, здоров'я, врожаю, краси й достатку. Б.-І. Антонич у своїй «Коляді» зумів відтворити ті радісні передчуття, які охоплювали душу українця-язичника у зв'язку з Різдвом Сонця і збільшенням світлового дня:
Ходить сонце у крисані,
спить слов'янськеє Дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
снігом стелиться життя [6; 162].
Притаманний українцям ідеал родини поєднався з образами найбільших язичницьких богів — світлого неба, сонця, води і злився з біблійним сюжетом про народження Христа, як після прийняття християнства свято Різдва Христового напластувалося на питомі українські святкування на честь Різдва Сонця. Християнські мотиви внесли у «Коляду» Антонича елегійний смуток, пов'язаний із труднощами життя, з якими доведеться зіткнутися дитяті. Образ слов'янського Дитяти становить алюзію до образу Христа й до скрутної долі етнічної спільноти лемків, яких вже після смерті Антонича (у квітні 1947 р.) виселили з рідного краю, щоб асимілювати серед поляків. Образи давніх язичницьких богів українців несуть просвітлену радість. Слова «Ходить сонце у крисані» наводять на думку, що саме сонце пов’язане тут з раєм, вирієм, міфічною країною тепла, звідки сходить весна на землю.
Загрузка...

Завантажити цю роботу безкоштовно

Загрузка...
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Реферат на тему: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

BR.com.ua © 1999-2018 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок