Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

Назва:
Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,69 KB
Завантажень:
215
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
Реферат на тему:
Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)


Б.-І. Антонич у статті «Як розуміти поезію» [1] роз'яснював, що розуміння належить до сфери розуму, а поезію — царина почувань. Збагнути самого Антонича нам допоможе не просто знання української культури, а й заглиблення у язичницьке світовідчуття наших далеких предків, яке розкриє нам ось ті багатющі джерела національної образності, що доточилися християнською етикою й набожністю. Поета вже визнали одним з найяскравіших представників українського модернізму (Ю. Андрухович: «Б.-І. Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму»), який доріс до європейського рівня, вписали в індоєвропейський контекст завдяки суто антоничівському вмінню осягати суть давноминулих епох (М. Новикова) [2]. Критики майже одностайно визнали дискусійність його поезії, навіть часом неузгодженість загального язичницького обожнення й одухотворення природи, відшуковування таємного зв'язку речей — і християнських догм (Ю. Ковалів, М. Ільницький, М. Новикова, [2] Л. Стефанівська). Але творчість Антонича попри поодинокі спроби (дисертації: В. Махно «Художній світ Антонича і І. Калинця», О. Буряк «Міфологізм художнього мислення Б.-І. Антонича») як явище української культури і на сьогодні розглянута недостатньо. Безперечно, в поезії Антонича виявилися такі течії модернізму, як імажинізм, символізм, сюрреалізм, навіть футуризм (в аспекті конструювання нових слів чи смислових уривків — складів, що відтворюють атмосферу курйозної чи зорової поезії, відомої ще козацькій добі, зокрема представленої І. Величковським). Проте невдоволеність дійсністю поетів-модерністів, виливаючись у сюрреалістичних візіях, просто фіксує в образах настрої відчаю та гіркого розчарування, невідповідність духовного розвитку і суспільного становища індивіда, залишає якісь незбагненні недомовки, сповнена зіставлених, але несумісних між собою явищ. Образи Антонича, на противагу цим загальним тенденціям, мають за собою виразну мотивацію, закорінену в українській міфології, звичаєвості та обрядовості. Поет ніби загадує нам загадку у формі метафори. Міра правильності нашої відповіді залежить від того рівня, на якому знаємо українську культуру — і язичницьку, і християнську.
Органічною частиною і водночас джерелом художнього світу Б.-І. Антонича стала поезія Т. Шевченка. Найбільший поет нашої національної літератури, Т. Шевченко мав християнський світогляд і бездоганну творчу інтуїцію, яка сприяла його саморозкриттю як язичника, здатного розмовляти з рідною природою, з предками, чути таємні порухи людського серця. Творчість Т. Шевченка «Трьох літ» засвідчує, що поет ставить національний чинник вище за християнську етику, якщо йдеться про вирішення долі України. Особливо прикметна у цьому відношенні містерія «Великий льох». Проголошуючи своє життєве і творче кредо, Т. Шевченко звертається до усіх чотирьох Євангелій, подає поетичні інтерпретації, які укладаються у його власну концепцію та підпорядковані його цілісному художньому світові.
Проте улюбленим для Тараса стала Євангелія від Іоанна, адже саме вона пронизана ідеєю втілення Живого Бога на землі у Слові. Адресуючи «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», Т. Шевченко вибирає епіграф із четвертої глави Соборного послання св. апостола Іоанна, де розкривається смисл слів «Бог — то любов» [3]: «Аще кто речет, яко люблю Бога, а брата свого ненавидит, ложь есть». Ось цю вселенську любов, любов до ближнього Т. Шевченко заповідає насамперед своєму народові, єднаючи цілі покоління предків, сучасників і нащадків у націю. І якщо рядки
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну [4; 250].
стосуються сучасників Т. Шевченка, і, на жаль, ще й багатьох із нас, то далі увічнюється та норма поведінки, яка здатна перетворити українців у справді велику націю:
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: Образ сонця в поезії Б.-І. Антонича і Т. Шевченка (взаємоперетікання християнських і язичницьких мотивів)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок