Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст.

Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст.

Назва:
Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
4,62 KB
Завантажень:
189
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст.


На сучасному етапі дослідження літературної ситуації в українській літературі початку ХХ ст. особливу увагу слід звернути на аналіз взаємин між неокласиками, лідером яких був М.К. Зеров та різними літературними угрупуваннями, зокрема ВАПЛІТЕ.
Революція в своєму літературному і комуністичному аспекті мала великий вплив на літературу України. На думку Миколи Зерова в той час в літературі України під впливом Росії і Заходу мало місце “двовладдя” неореалізму та неоромантизму [3;20]. Щодо неокласиків, то вони ніколи не були формально організованою групою. Зеров, який був у 1918 році редактором журналу “Книгар” і потім став професором літератури, підкреслював, що “ми повинні протестувати проти гуртківства і гурткового патріотизму, гурткової виключності в наших літературних відносинах... Притаманність до гуртка як критерій істини – проти такого критерію істини у всякому разі ми повинні протестувати” [8;22].
Велика кількість літературних гуртків, груп та організацій була викликана тогочасною культурною політикою партії. Українська інтелігенція прагнула до національного самовизначення. Більшовики ж розуміли важливість доктрини й теорії для того щоб навіть не допустити думки про будь-які спроби здобуття незалежності, навіть літературної. В Україні, як і в Росії мала місце заангажованість літератури. Радвлада сприймала літературу і мистецтво як засіб пропаганди серед мас. Було кинуто гасло про “масовізм” в літературі. Ленін твердив у 1920 році, що “мистецтво належить народові. Його коріння повинні сягати робочих мас. Воно мусить бути зрозуміле масам... Воно мусить висловлювати і підносити думки і мрії мас...” [12;17] Деяку прихильність і толерантність до політики радвлади української інтелігенції викликав декрет про “українізацію” України, який став законом у 1924 році. Українська інтелігенція, хоч обережно, привітала “українізацію” і вірила, що вона принесе практичну користь. Пролетарські письменники в таких літературних організаціях, як “Гарт” та ”Плуг” закликали до “масовізму” і віддавали перше місце членам комуністичної партії, комсомольцям і робітникам від верстату без огляду на їхню мистецьку кваліфікацію. Всі намагались дійти до справжньої марксистської теорії, до дійсно пролетарської літератури. Вже саме зосередження лише на теорії і організації прикривало вбогість самої літературної творчості. Зеров писав про це так: “Дуже мало літературної освіти, а через те і вміння вчитися на літературних зразках, випробовувати різні стилі, уміння емансипуватися від впливу художньої індивідуальності сильнійшого майстра, різьбити з себе оригінальну літературну постать” [4;40].
Однією з найважливіших літературних організацій України 20их років була ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), яку було засновано в листопаді 1925 року. Серед її членів були такі видатні українські письменники: Бажан, Хвильовий, Куліш, Сосюра, Панч та ін. Платформа ваплітян була елітарною і не погоджувалася з партійним закликом “культура в маси”. Головною метою нової організації стало осягнення якості, а не кількості, та піднесення культурного рівня України: “... Щоб бути письменником, треба розуміти свої завдання й відповідальність. Ми ще юнаки в розумінню знання, ми навіть в деякій мірі невігласи... Тож берімося за все це. Вчімся, вчімся і вчімся...” [2;9]. Це повністю перекликалося з думками Миколи Зерова, який був свідомий відсталості української поезії. “Ні для кого не секрет, - писав він, - що наші поети, за кількома нечисленними винятками, дуже мало вчаться і дуже мало працюють над технікою слова.” [5;146].
Однією з найбільш яскравих постатей тогочасної української літератури був керівник ВАПЛІТЕ Микола Хвильовий. У 1925 і 1926 рр. твори Хвильового мали майже революційний характер, і вони спричинили дебати, так звану “літературну дискусію”, та спровокували комуністичну партію до різкого їх засудження. Свою програму Хвильовий виклав у “Думках проти течії”: “Організаційна і громадська робота письменника лежить, перш за все, в його творах по-друге – в профспілці, по-третє – у живому спілкуванні з масами.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок