Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Фонетична структура українських ономатопей як джерело вивчення національно-мовної специфіки

Фонетична структура українських ономатопей як джерело вивчення національно-мовної специфіки

Назва:
Фонетична структура українських ономатопей як джерело вивчення національно-мовної специфіки
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
4,25 KB
Завантажень:
320
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Фонетична структура українських ономатопей як джерело вивчення національно-мовної специфіки


Одна з висловлених В. фон Гумбольдтом антиномій акцентує увагу дослідників на тому, що мова з точки зору її історичного розвитку є і динамічною, і статичною водночас. Попри численні еволюційні зміни, котрих неминуче зазнає кожен із системних рівнів будь-якої мови, внутрішня організація останньої передбачає наявність певних константних характеристик, що впливають на процеси лінгвотрансформації і зберігають, таким чином, національно-мовну специфіку. П.Бузук висловлює міркування про те, що загальною причиною змін на фонетичному рівні є “різноманітність або простір артикуляції”, тож серед основних критеріїв, що забезпечують еластичну стабільність звукової системи мови, слід розглядати артикуляційну базу, яка репрезентує всі фонаційні засоби мови. О.Царук у своїй відомій праці “Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри” наголошує на вагомості саме цього критерію для контрастивного зіставлення слов’янських мов. Він підкреслює, що “сьогодні саме артикуляційна база окремих слов’янських мов, основний набір її фонем є надзвичайно вагомим чинником, який багато в чому визначає мовну своєрідність і неповторність […]
Попри можливість окремих фонологічних інтервенцій, що можуть вплинути на характер артикуляційної бази, вона йде на будь-які зміни надзвичайно важко”. На думку дослідника, джерелом вивчення артикуляційної бази, а відтак і національно-мовної специфіки, можуть бути звуконаслідування, або ономатопеї, тобто апроксимативні відтворення немовних звучань фонетичними засобами конкретної мови. Це пов’язано з тим що людська мова здатна лише приблизно передати навколишні звукові явища, при цьому настільки вправно, наскільки дозволяє артикуляційна база. Ономатопеїчні форми акумулюють всі можливості фонологічної системи. Крім того, вважається, що вони належать до шару найдавнішої лексики: А.Газов-Гінзберг висловлює міркування про те, що “багато звуконаслідувальних коренів зародилися ще в дофоносемантичну епоху мови і, таким чином, самі здійснювали вплив на становлення фонетичної системи мови”. За словами О.Потебні, “[…] у будь-якому випадку слушним є те, що мова передбачає такий ступінь розвитку […], [який називають – І. М.] ономатопоетичним”. Саме тому аналіз зазначених одиниць дозволить простежити, наскільки послідовно зберігаються давні (ще прамовні) вимовні особливості.
Метою нашого дослідження було встановлення основних артикуляційних параметрів українських ономатопей у зіставленні з фонетичною структурою аналогічних утворень білоруської, російської та сербської мов. Матеріалом слугували фольклорні тексти, адже звуконаслідування є фонетичними реліктами, належать до маргінальних шарів лексики і не фіксуються найдавнішими писемними пам’ятками. В процесі аналізу також було використано лексикографічні дані.
Фактичний матеріал є підставою розподілити усі ономатопеїчні форми на три групи згідно з хронологічним та функціонально-семантичним критеріями: 1) первісні вигуки-комунікативи, природним субстратом яких є інстинктивні викрики людини; 2) голосові звертання до тварин; 3) ономатопеїчні номени ( до них належать звуконаслідування, джерелом яких є звучання, створювані: а) тваринами; б) неживими об’єктами).
Поширеною у сучасній лінгвістиці є думка про те, що звучання первісних вигуків подібне навіть у генеалогічно неспоріднених мовах, що “[…] пояснюється їх домовною спільністю для всіх особин виду”. Ця теза цілковито підтверджується результатами наших студій над звуковою будовою українських, білоруських, російських та сербських вигуків. Прикметною рисою фонетичної структури зазначених форм є тяжіння до задніх артикуляцій, про архаїчність яких писав І.Бодуен де Куртене (вчений підкреслював, що у процесі становлення мови відбувалося поступове пересування мовленнєвої роботи гортані в ротову порожнину). Так, консонантними компонентами у структурі первісних вигуків української мови виступають фарингальний фрикативний [г] та задньоязиковий [х].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Фонетична структура українських ономатопей як джерело вивчення національно-мовної специфіки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок