Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат: Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові

Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові / сторінка 2

Назва:
Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,04 KB
Завантажень:
67
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
На матеріалі поезії М.Вінграновського, Л.Костенко, Д.Павличка, І.Драча, В.Симоненка розглянуто передусім функціонально активні дзвінкі консонанси.
У сучасній українській літературній мові Л.І.Прокопова [18], Н.І.Тоцька [23], М.А.Жовтобрюх [5], В.В.Лобода [15] та інші мовознавці традиційно виділяють одинадцять дзвінких приголосних фонем (/б/, /д/, /д?/, /г/, /ґ/, /ж/, /з/, /з?/, /дз/, /дз?/, /дж/), кожна з яких має різну частоту вживання в тексті, зокрема й поетичному, що, без сумніву, позначається на їхніх стилістичних можливостях. На підставі підвищеного функціонального навантаження (іншими словами, маркування) І.Г.Чередниченко поділив усі українські приголосні на п’ять класів – найвищої, вищої, середньої, нижчої частоти вживання та приголосні рідкісного вживання [24, с. 141]. Цікаво, що серед дзвінких консонантів, на думку українського вченого, немає жодного, який би мав максимальну функціональну активність у поетичній мові й належав до першого класу. Навіть серед фонем вищої частоти вживання (другого класу) лінгвіст фіксує всього дві консонантні одиниці – /д/ і /з/, алітерацію яких, однак, не можна назвати поширеним явищем у творах майже всіх сучасних українських поетів, котрі уміють, за словами В.О.Базилевського, “смакувати звуком” [2, с. 195]. Можливо, це частково можна пояснити тим, що дзвінка артикуляція прагматично асоціюється з такими поняттями, як “великий”, “холодний”, “твердий”, “швидкий”, “сильний”, [14, с. 43], а це більше тяжіє, як не дивно, до неприємного, ніж до приємного, хоч на підставі звукосимволічних експериментів В.В.Левицький і вважає цю артикуляцію експонентом поняття “світлий” [14, с. 43]. Аналізуючи поетичну мову таких досвідчених майстрів слова, як М.С.Вінграновський, Л.В.Костенко, Д.В.Павличко, В.А.Симоненко, І.Ф.Драч, ми помітили, що вони звертаються до стилістичних можливостей цих приголосних фонем час від часу, але естетичної ваги такі алітерації в їхніх віршах зовсім не втратили. Більше того, завдяки додатковій функціонально-стильовій характеристиці цих приголосних тональність поезії, як правило, набувала особливого експресивного забарвлення. Проаналізуємо, наприклад, стилістичні можливості приголосної фонеми /з/, яка виокремлюється з-поміж інших шумних цього ж класу саме винятковою функціональною активністю. Зауважимо, що в статті ми розглядаємо /з/ та її пом’якшений корелят /з?/ не лише як графічні еквіваленти, але і як єдиний, за термінологією О.П.Журавльова, “звукобуквений образ”, що, власне, цілком узгоджується і з художнім задумом автора поетичної мови, оскільки алітерації та асонанси, зазвичай, використовує “поет не лише з урахуванням звуків, але й букв” [6, с. 80]. Частотну аргументацію щодо активності кожної з корелятивних фонем ми не наводимо, намагаючись залишитися на позиції конвенціональної інтерпретації, хоча В.В.Левицький, аналізуючи диференційні ознаки одиниць вокальної та консонантної системи української мови, констатує приналежність кожної з них до різних рангів [14, с. 41]. Те, що, милуючись тільки звуком [з], можна створити поетичний шедевр із цілком звичних, навіть буденних, ситуацій, М.Вінграновський підтвердив рядками вірша “У білім сні, у білім сні зимовім”:
Зеленим голосом сади зовуть зозулю,
Зелений борщ збігає на плиту.
Розплющив очі вечір на цибулю,
Картопля дивиться у землю золоту [4, с. 14].
Коли ж алітеровані /з/ та /з?/ підкреслені іншими свистячими приголосними, зокрема /с/, /с?/, /ц/, /ц?/, /дз?/, /дз?/, емоційна конотація поетичної мови в результаті гармонійної звукової картини стає перцептивно відчутнішою. Для художнього моделювання реальності-феєрії, зітканої із серпанку, напоєної росами й дощами, таку алітерацію використано й у вірші “Звичайна собі мить”:
3 [з] –1 [с]
1 [з] –2 [с]
1 [з] –1 [с]
3 [з] –1 [с] | Звичайна собі мить. Звичайна хата з комином.
На росах і дощах настояний бузок.
Оця реальна мить вже завтра буде спомином
а післязавтра – казкою казок [4, с. 58].
Перевага дзвінкого звука [з] над глухим відповідником [с] у початковому та кінцевому рядку строфи допомагає сформувати експресивну конотацію – радісний, просто казковий настрій.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему: Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок