Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> реферат на тему: Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові

Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові / сторінка 3

Назва:
Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,04 KB
Завантажень:
67
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 

Експресивно зумовленою, на наш погляд, є строфа вірша “У лісі темно. У лісі ніч” М. Вінграновського повторюються дзвінкі звуки [з] та [з?], які наповнюють рядки бадьорим, веселим (навіть пустотливим) звучанням.:
2 [з]
1 [з] – 2 [с]
2 [з]
1 [з] - 1 [с] | Під верболоззям в казані
Чорти різдвяне тісто місять,
Й на золотому ковзані
Чумацьким Возом править місяць [4, с. 53].
Автор ніби грається звуком [з]: у першому і третьому рядках уживає його двічі, а в другому та четвертому – по одному разу, створюючи слухову асоціацію посилення-послаблення звуків: здається, можна навіть почути порипування снігу на морозі. Цю асоціацію підсилює й глухий приголосний [с] у другому та четвертому рядку, що не просто увиразнює зміст строфи, але й моделює максимально інформативне звукове середовище.
У поезії М.Вінграновського “Вже ночі під листопадом ночують” абсолютне відчуття візуальної конкретності створює контекст і, без усякого сумніву, алітерація [з] та [с]:
З [з] - 2 [с]
1 [з] - 2 [с] | Сміється заєць з морквою за вухом,
Зеленим носом ловить сніженя... [4, с. 116].
Який естетично виразний художній образ!
Алітерація [з] у взаємодії з алітерацією [с] у вірші "Ви, як стежка, кохана", як нам видається, теж підпорядкована конкретному художньому задумові автора: щоб передати різну тональність звуків сопілки, М.Вінграновський ритмічним чергуванням [з] і [с] у рядку, ніби миготінням, інтенційно формує звукову архітектоніку, сприяючи створенню особливої музичності.
1 [з] - 1 [с] 1 [з] - 1 [с] | Бузинова сопілка у золоті сну...[4, с. 72].
Фонеми /д/ та /д?/, як і фонеми /з/ та /з?/, також належать до приголосних вищої частоти вживання [24, с. 141], однак у поетичній мові їхні стилістичні особливості суттєво різняться. Відшукати алітерацію приголосних фонем /д/, /д?/ у цілій строфі чи навіть у двох суміжних рядках поезій усіх сучасних українських митців важко, що вже є підставою для певних функціонально-стилістичних висновків. Можливо, цьому сприяє характер способу творення цього приголосного (зімкнення), хоча ця артикуляція й співвідноситься, за даними В.В.Левицького, з такими поняттями, як “великий”, “гарячий”, “повільний”, “світлий” і, що особливо визначально, “приємний” [14, с. 43]. Складається враження, що алітерація цих консонантних одиниць експонує експресивну конотацію не поезії в цілому, а лише конкретного художнього образу, а тому й простежується переважно в кількох віддалених або двох суміжних словах одного рядка, наприклад:
Д.Павличко: І дай ще сили того дня діждати! [17, с. 57]; Гарно, весело жилось Нашим друзям дома [17, с. 411]; В.Симоненко: ...горді діти землі, вірні діти труда [20, с. 69]; тут правда з кривди злускала облуду... [20, с. 70]; Л.Костенко: Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати [13, с. 61]; Вечірнє сонце, дякую за день! [13, с. 9]; Ще дивен дим, і хата ще казкова...[13, с. 28]; Мені завжди здавалося, що в Греції... [13, с. 30]; Куди ти ділась, річенько? [13, с. 53]; ...птиці мертві падають з дерев [13, с. 54].
Однак це не означає, що проривний [д], як і його палаталізований корелят [д?] за своїми диференціальними ознаками не спроможні сформувати естетичне враження строфи чи навіть усієї поезії. Майстерний звукопис дає змогу на рівні звуковідтворення сформувати, наприклад, паралельний звуковий вимір, власне, навіть не лексичного значення, а цілісного художнього образу. Абсолютно свідомо, на наш погляд, Ліна Костенко наповнює саме звуком [д] останню строфу вірша “Іду в полях. Нікого і ніде”, щоб художньо оформити процеси, пов’язані із звуковідтворенням:
І він іде, і я собі іду.
Йдемо удвох під вечір по стежині.
А він мені дудукає : ду-ду!
А далі яр і діти у ожині [4, с. 67].
Менш виразна, але цілком очевидна асоціація ритмічного руху досить послідовно простежується в багатьох суміжних рядках поезії “Зонька”:
Верблюд довірливий, як люди.
І терпеливий – як верблюд [4, с. 94].
Горбате диво, привид Азії,
іде під вербами верблюд! [4, с. 94].
М.Вінграновський звуком [д] гаптує свою поетичну мову, робити її просто неповторною.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему: Конотаційні властивості дзвінких приголосних в українській поетичній мові

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок