Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Контрапункт як принцип поліфонії в оповідному дискурсі музичного роману

Контрапункт як принцип поліфонії в оповідному дискурсі музичного роману

Назва:
Контрапункт як принцип поліфонії в оповідному дискурсі музичного роману
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,30 KB
Завантажень:
428
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Контрапункт як принцип поліфонії в оповідному дискурсі музичного роману


Жанрова природа роману є синтетичною. Яскраве свідчення цього – музичний роман, який органічно увібрав у себе специфічні художні прийоми та форми музики. Музична основа такого роману виявляється не лише на рівні проблематики, жанрової своєрідності, структури тексту, а й оповідного дискурсу. У цьому сенсі музичний роман є прикладом поліфонічного роману, за визначенням М. Бахтіна, чи симультанного роману (термін Г. Броха), тобто роману-акорду.
Характеризуючи жанрову специфіку сучасного роману, М. Бахтін виділяє як її домінанту відчуження індивіда від світопорядку. І герої, і сам автор почуваються неукоріненими в світі, віддаленими від начал стійкості та стабільності. Роман, отже, фіксує розпад епічної цілісності людини. “Роман має ,– пише вчений, – нову, специфічну проблемність; для нього характерне вічне переосмислення – переоцінка”. У цьому жанрі “реальність стає світом, де першого слова (ідеального начала) немає, а останнє ще не сказане”. Роман стає вираженням скептичного світогляду, який мислиться як кризовий і водночас має перспективу. Роман, стверджує М. Бахтін, готує нову, складнішу цілісність людини “на вищому ступені... розвитку” [7, с. ]. Ця нова складна цілісність виявляється особливо чітко саме в музичному романі, у якому, завдяки його музичному збагаченню, оповідні голоси діалогізуються і в результаті відбувається трансформація словесних смислів у деякі надсловесні, привідкриваються відтінки смислу, наділеного певною сакральністю. Поняття оповідного голосу відіграє в цій категорії романів, побудованих на поліфонії голосів, часто зовсім відмінних один від одного, але водночас поставлених у певні взаємовідносини, особливу роль. “Не аналіз свідомості у формі цілісного і єдиного я, а аналіз саме взаємодії багатьох свідомостей, не багатьох людей у світлі однієї свідомості, а саме багатьох рівноправних і повноцінних свідомостей, – стверджує М. Бахтін. – Несамодостатність існування однієї свідомості. Я знаю себе і стаю самим собою, лише розкриваючи себе для іншого, через іншого і з допомогою іншого. Найважливіші акти, які конституюють свідомість, визначаються ставленням до іншої свідомості (до ти). “Не те, що відбувається всередині, а те, що відбувається на межі своєї і чужої свідомості, на порозі” [2, с. ].
Поліфонічним романом М. Бахтін вважає романну структуру, яка відмовляється від монологічного принципу. У монологічному романі самотньо звучить голос оповідача, навіть якщо там є ще багато інших, часто гармонізованих голосів; точка зору постає як принцип композиції. Отже, робить висновок П. Рікер, “дивовижна своєрідність поліфонічного роману відзначається революцією в концепції оповідача і оповідного голосу, як і в концепції персонажа. Справді, діалогічні відносини між персонажами повністю охоплюють собою і відносини між оповідачем і його персонажами. Єдина аукторіальна свідомість зникає, а її місце займає оповідач, який розмовляє зі своїми персонажами і сам стає множинністю центрів свідомості, які не зводяться до спільного знаменника. Саме ця діалогізація оповідного голосу визначає відмінність між монологічним і діалогічним романом” [5, с. ]. У цьому діалозі важливу роль відіграє принцип контрапункту, під яким традиційно розуміють поєднання декількох самостійних голосів, що часто ототожнюється з поліфонією. У контрапункті – на першому плані рельєфність, самостійність голосів і лише на другому – гармонія. На ґрунті контрапункту розвинулись поліфонічні форми імітації, канону, фуги, хоралу. Особливо важливою у сенсі оповідної ситуації є одночасність (симультанність) голосів. “Саме поняття поліфонії, прирівняне до поняття діалогічної організації, уже передбачає це, – пише П. Рікер. – Співіснування голосів, схоже, замістило собою часову конфігурацію дії... До того ж, завдяки діалогу сюди долучається фактор незавершеності і неповноти, який стосується не лише персонажів і їх бачення світу, але й самої композиції, приреченої, очевидно, залишитись невирішеною, навіть незавершеною” [5, с.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Контрапункт як принцип поліфонії в оповідному дискурсі музичного роману

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок