Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.

Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.

Назва:
Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,46 KB
Завантажень:
415
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.


Аксіоматичним є твердження про зв’язок мови із позамовною дійсністю. Недарма словник називають всесвітом, розташованим за алфавітом. Ця потенційна здатність – чутливо реагувати на зміни в довкіллі – виразно проявляється у термінології як найбільш мобільній і відкритій підсистемі загальнолексичної системи. З цього погляду історія формування і розвитку української військової термінології є віддзеркаленням історичного поступу українського народу на шляху державотворення. У конкретних просторово-часових координатах цей поступ мав свої особливості, що й відбито у мовних (лексичних, семантичних, стилістичних) процесах того чи іншого етапу. Отож розглянемо екстра- та інтралінгвальні чинники впливу на формування української військової термінолексики (далі – УВТ) ХІV-XV ст. – періоду, який донедавна нечасто потрапляв “у фокус” наукових студій.
З кінця ХІV ст. Україна входить до складу чужих держав: Галичина і Холмщина – до Польщі, Київщина, Чернігівщина, Волинь, північно-східне Поділля – до Великого князівства Литовського, частина Поділля і Буковина відійшли до Молдавського князівства, Закарпаттям володіли угорські королі.
Яким був розвиток УВТ у пору входження земель Південно-Західної Русі до складу Великого князівства Литовського? Аналіз цього процесу буде більш адекватним, якщо звернемо увагу на тогочасний військовий устрій Литви. Передусім зауважимо, що прихід литовської зверхності, на думку багатьох дослідників, відбувся непомітно і не вніс суттєвих змін у життя руських земель [Антонович 1885 І: 249; Грушевський 1891: 458; Крип’якевич 1936 І: 133-134]. Військо було зорганізоване подібно до княжих часів, опираючись на дві головні формації: народне ополчення й постійне боярське військо [Крип’якевич 1936 1 : 134]. Пізніше це військо отримало назву шляхти хоруговної, „що ставала на чолі народного ополчення під час воєнних дій”, – фіксує Словник староукраїнської мови ХІV – ХV ст. [ССМ ХІV-ХV 2: 560].
У мовному плані традиції ділового стилю давньокиївської мови, трансформованого на українському ґрунті, продовжувались у ділових документах Литовського князівства: ця мова стала офіційною в урядових канцеляріях. Навіть у XVI ст., коли з підкоренням Литовського князівства Польщею українська літературна мова підпала під польський вплив не тільки в Галичині, але й по всьому ареалу побутування, Литовський статут 1588 р. вимагав: „Писар земский маеть по руску литерами и словы рускими вси листы, выписы и позвы писати, а не иным языком и словы” [Русанівський 2001: 60-61]. Належний статус мала „західноруська” мова в канцеляріях Молдавського князівства, де вона вживалася у юриспруденції як єдина [ССМ XIV-XV 1:11].
Водночас із збереженням давньокиївських засад у різних сферах відбувались і закономірні зміни. Так, у військовій зароджується явище, якого назагал руські землі княжої доби не знали, – залучення різних верств населення, у т. ч. непривілейованого, до військової служби [Яковенко 1993: 31]. У складних зовнішньополітичних умовах литовські князі сформували консеквентну й суцільну військову систему, побудовану на земельному праві: кожен, хто володів землею (князі, пани, дрібні бояри, міщани, церковні люди чи навіть селяни), повинен був служити у війську. Ціле населення, – стверджує „Історія українського війська”, – мало бути зв’язане в одну воєнну організацію [Крип’якевич 1936, 1: 135].
Таке суцільно змілітаризоване суспільне середовище логічно мало б дати поштовх розвитку „мілітарної мови”, однак, як засвідчують писемні джерела, у загальномовному контексті XIV-XV ст. питома вага військової лексики є парадоксально незначною. Це підтверджує Словник староукраїнської мови XIV-XV ст., де корпус військових найменувань сформований:
лексикою, успадкованою з мови давньокиївського періоду: воина „війна”, воиска „війна”, воиско „військо”, городъ „укріплене місце з оборонними спорудами”, доспeхъ „зброя, спорядження воїна”, доспhшeнъ “готовий до війни”, дhло „бій, битва”, копиe „спис”, мeчь, мeчовый „завданий мечем, мечовий”, налога „напад”, нeприятeль „ворог”, ороужиe „зброя”, побhдоносeць, прысяга, помочь „збройна допомога”, боронити, “обороняти, боронити, захищати”, боронити сh „оборонятися, захищатися”, оборонити „оборонити, захистить”, поплeнити „полонити, поневолити”, побити (перемогти) “розбити, побити”, сторожа „сторожа, охорона”, супостатъ „ворог, противник”, тeмникъ „воєначальник десятитисячного загону” та ін.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Українська військова термінолексика ХІV-ХV ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок