Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Дві душі живе у моїх грудях(до генези франкового “роздвоєння”)

Дві душі живе у моїх грудях(до генези франкового “роздвоєння”)

Назва:
Дві душі живе у моїх грудях(до генези франкового “роздвоєння”)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
20,21 KB
Завантажень:
156
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
Реферат на тему:
Дві душі живе у моїх грудях
(до генези франкового “роздвоєння”)


В образку “Поєдинок” та однойменній поемі (1883) “Мирон” виступає від імені карателя, кинутого на приборкання бунтарів. Серед бою йому являється привид: “В кождій черточці зо мною Однакий вид, і ніс, і очі, й губи, Немов я сам перед собою стою. Я остовпів. Хоч гучно грають труби, Я з нього вже звести не можу ока, Від нього мов жду ласки або згуби. Якась безмірна, темна і глибока Тривога ледом обдала все тіло, Мов пташці, що загляне в очі смока...” Sic (!) – це відчуття карателя. Пташка, що заглядає в очі дракона; Синиця, що зважився подивитися ввічі “boa constrictor”-a; кров Синиці на підвалинах дому, що зводиться на крові невинних істот... “Він стрілив. Я між трупи повалився...” Хто є хто?! Хто в чому винен?
Запорукою перемоги у поєдинку мала бути реальність. Від пострілу мав розсіятись привид. – Живому куля привида, ясна річ, не могла учинити нічого. Так і сталося. Реальним (“дійсним”, “правдивим”) виявився “Мирон”, що б’єсь “лиш за високе діло, За волю люду [...], За хліб для бідних, за добро обдертих”. Привидом виявився “Мирон”, котрий на усе те “важить”. Так, але чому він так само... “Мирон”?! “І назва й доля вся обом нам спільна, Лишень що я живий, правдивий, дійсний, А ти мій привид, ти мара свавільна, Нервової гарячки твір безвісний!” Слова ті він сказав так прямодушно, Мов доктор, діагнозою утішний” [3, т. 1, с. 80-81]. Чим викликана та “нервова гарячка”, у якій губиться певність щодо “профілів” й щодо “масок”? Чому необхідний “доктор”, й звідкіля така “діагноза”? Привид чого вимагає хірургійного методу “лікаря”? Привид чого сіє сумнів у відповідь: “Лікарю, ізціли себе сам!”?
Привид того ж, що породило поему “Святий Валентій” (1885). Легенду, котра лягла в основу її сюжету, Франко почув, як відомо, іще в дитинстві, од свого батька. “Чорну хворобу”, що її лікар Валентій вимолив у Бога задля абсолютої саможертви “тілесним” в ім’я беззастережної самопосвяти “духовному”, легенда трактувала як мучеництво: “За то пан-біг по смерті взяв його до неба...” [3, т. 4, с. 455]. Над цим трактуванням поет учинив цілковитий “бурлеск”. “Святий Валентій” – одна із найдраматичніших Франкових поем. Градусом болю, мірою парадоксальності з нею стоять у ряду лиш “Мойсей”, “Смерть Каїна”, “Цар і аскет”. Але муки Мойсея і Каїна увінчались прозрінням, Гарісчандри – увільненням і “гепіендом”. Валентій же “таку муку мав при смерті, що на сижень під собов землю вибив і руки собі по кикті скусав” [3, т.4, с.455]. І це – ще не вишній ступінь трагізму. Вишній у тім, що Валентій мучився ... всує.
Так вважає Франко. Те, що легенда подає яко градацію до ранги святого, Франко розцінює як деградацію. Іпостась духу Валентія у момент остаточної “святості” виглядає ось так: “І бачить: перед ним стоїть панич В тіснім хітоні, з розкудовченим Волоссям, з піною кровавою В устах, з посинілим лицем страшенним” [3, т.4, с.46]. Валентій не розуміє сенсу тієї “появи”. Та вона коментує усе сама: “Не знаєш мя, а прецінь в серці твоїм Я викохавсь і виріс! Я – ненависть До всіх людей! Борись, борись зо мною! Я не стерплю, щоб жив хто ще, крім мене!” [Валентій:] “Ім’ям Господнім заклинаю тя, Демоне клятий, уступись від мене!” [привид:] “Га-га! Ім’ям Господнім заклинаєш. А сам о мене Господа просив! Його ім’ям приходжу я до тебе І те несу тобі, о що благав ти!” [3, т.4, с.46].
Талановитий, чоловіколюбний Валентій полишив лікувати людей, покинув батька і наречену – усе, що складало зміст його попереднього життя, бо таке життя здалося йому потуранням тілу – земній, а тому “не Божій”, природі. Лікуючи тіло хворих, віддаючись любові до тілесних істот, ти обслуговуєш, мовляв, саму слабкість; ще й “тиражуєш” її. Твої методи шпекулятивні, бо забирають у Духу його хліб – той, що повинен бути єдиним. Замість (як раніше) будити діяльне співчуття, слабі люди починають дратувати Валентія, а відтак являється ненависть “з піною кривавою в устах”.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Дві душі живе у моїх грудях(до генези франкового “роздвоєння”)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок