Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Український правопис, його історія та сучасний стан.

Український правопис, його історія та сучасний стан.

Назва:
Український правопис, його історія та сучасний стан.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,45 KB
Завантажень:
128
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Реферат на тему:
Український правопис, його історія та сучасний стан.


ПРАВОПИС - сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил, що встановлю-ють способи передачі мови на письмі. Правопис охоп-лює орфографію та пунктуацію. Як правило, скла-дається історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в кожній писемній мові на різних етапах її розвитку.
Український правопис сформувався на основі правописних традицій давньоруської мо-ви, що ґрунтувалися на фонетичному прин-ципі, за яким написання має відбивати вимову. Засади давньоруського правопису використовувалися в українській писемності 14-16 ст. У кін. 16 - на поч. 17 ст. в українському правописі усталився історико-етимологічний принцип, який зберігався до поч. 19 ст. Разом з тим, протягом 16-18 ст. в ньому фор-муються нові традиції, пов'язані з переозвучен-ням літер алфавіту відповідно до живої української вимови. Наприклад, за історичною традицією зберігала-ся літера ъ там, де у вимові звучав і, зокрема й на місці о, е в новозакритих складах (вънъ, жънка, тълько) у творах Івана Некрашевича, цією ж літерою передавався звук і будь-якого похо-дження в Літописі Граб'янки 1710, іноді для цього звука паралельно з ъ вживалася й літера и (априля, потимъ, тилко), наприклад, у Літописі Величка 1720 і т. п.
За історико-етимологічним принципом двома літерами - ы, и, які читалися однаково, передавався і голосний и (<ы, і), що призво-дило на практиці до плутання цих літер і в інших позиціях (наприклад, у Літописі Величка: бытва, бытий, але димъ, новими, сина). Історико-етимологічного принципу стихійно дотримувався і І. Котля-ревський, який започаткував процес форму-вання нової української літературної мови, та видавець його творів М. Парпура. Вони користувалися абет-кою, спільною з російською, але з відмінною від неї вимовою деяких літер. Вибір літери для передавання на письмі конкретного звука визначався його походженням, через що, наприклад, звук и(ы, і) передавався літерами и, і, ы; звук і (ъ) — літерою ъ; і (< о, е в новозакритих складах) - лі-терами и, і; звук е - літерами е (після приго-лосного), э (на початку слова і після голосного);м'якість попереднього приголосного перед е і йотація звука е не позначалися; подовження м'яких приголосних в іменниках середнього роду не пере-давалося; літери ь, ъ вживалися у функції сучасного апострофа; у кінці слів послідовно зберіга-лося написання літери ъ і т. ін. Докладніше опрацював і теоретично обґрунтував принципи історико-етимологічного правопису М. Максимович.
Від початку 19 ст. в українській мові поширюється фоне-тичний (фонематичний) правопис, принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми. Пер-шу спробу закріпити цей правопис зробив О. Павловський у «Грамматике малороссійскаго наръчія» (1818). Тут до абетки введено літеру і на позначення звука і незалежно від його походжен-ня, але йотація його на письмі не зазначалася; звук и позначався літерою ы, а літеру и вилу-чено з абетки; літера ъ вживалася замість сучасного є; згідно з традицією, замість нинішнього апо-строфа вживався ь, у кінці слів після приголос-них зберігався ъ; закінчення дієслів -ться, -шся передавалися згідно з вимовою як -цьця, -сся.
Нову тенденцію до фонетизації українського правопису під-тримали в 1-й половині 19 ст. харківські письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою уча-стю якого було створено новий (слобожан-ський) правопис, а також Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гре-бінка, С. Писаревський та ін. Засадою слобожанського варіанта правопису було - писати так, як вимовляєть-ся, з послідовним використанням і дотриман-ням вимови літер російського алфавіту. Згідно з цим правописом звук і передавався літерами и (між приго-лосними) та і (перед голосним та й): витер, гарни, сино, сію, твій. Звук и — літерою ы: сын, сыла, ходылы. ъ писали тільки після м'яких при-голосних на позначення звука є: житиъ, синъ. Йотоване о та м'якість попереднього приголос-ного перед о передавали літерою e: eго, синeго.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Український правопис, його історія та сучасний стан.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок