Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Назва:
РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
48,54 KB
Завантажень:
32
Оцінка:
 
поточна оцінка 1.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 
Коли вийшла друком «Енеїда» І. Котляревського, її привітали не тільки в Україні, а й у Росії. Звичайно, ні Москва, ні офіційний Петербург на такі дрібниці, як жарти на «малороссийском наречии», уваги не звертали. Інтерес до української мови як репрезентанта окремої від російської слов’янської нації виник в офіційних колах у ході розслідування діяльності Кирило-Мефодіївського братства. В окремих документах навіть любов до України, користування українською мовою розцінювались як антидержавний злочин. «В Києві і Малоросії, — занотовується в матеріалах слідства щодо Кирило-Мефодіївського товариства, — слов’янофільство перетворилось було в українофільство. Там молоді люди з ідеєю поєднання слов’ян поєднують думки про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, доходячи навіть до мрій про повернення часів колишньої вільності й гетьманщини 1. М.О. Маркович, який не належав до членів товариства, був висланий за межі України тільки за те, що він «питает такую привязанность к родине своей, Малороссии, какую он должен питать к отечеству, России» 2, і «в письмах своих выражал неумеренную любовь к Малороссии» 3.

Товариство було розгромлене, його учасників засуджено й розкидано по різних закутках Росії і питання з українською мовою на якийсь час забуто. Але приходить 1863 рік — вибухає польське повстання. Відомо, що воно було жорстоко придушене, а наслідки позначилися не тільки на поляках, а й на українцях.

Правобережна Україна (підросійська) в XIX ст. різко відрізнялася від Лівобережної тим, що великими землевласниками тут були переважно поляки, які дотримувались католицького віросповідання і виховувалися у традиціях польського шляхетства. Чимало вихідців із цього польського середовища навчалося в той час у вищих навчальних закладах, розташованих на території України, зокрема в Київському університеті. Коли в 1863 р. спалахнуло польське повстання проти царської Росії, то потерпіла й Україна. Українська мова й культура були розцінені як «польська інтрига», хоч підстав для цього не було ніяких. Спрацювало звичайне чиновницьке невігластво. Можливо, до цього спричинилися публікації в польських виданнях, де українська мова називалася діалектом польської. Зокрема, ця думка рельєфно була виражена у статті В. Міцкевича — сина знаменитого польського поета — і почала розгулювати і в російських виданнях. Наслідком цього став сумно відомий Валуєвський циркуляр (1863 р.), яким заборонявся, крім художньої літератури, будь-який друк українською мовою. Правда, й на художню літературу накладалися різноманітні обмеження. Міністр внутрішніх справ Російської імперії П.О. Валуєв твердив, нібито «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може». Як писав М. Костомаров, у розмові з міністром він почув таке: «Хоч думка про написання популярних творів по-малоросійськи з метою поширення в народі корисних знань не тільки не злочинна, але й похвальна, однак, у даний час уряд, за своїм міркуванням, вважає за необхідне зупинити його, щоб не давати нагоди людям з недобрими намірами скористатися для іншої мети і, під приводом дозволеного поширення в народі популярно-наукових книжок, не дати їм можливості поширювати законозлочинних підбурювань до бунтів і безпорядків» 1.

Це, звичайно, була недалекоглядна, ретроградна і брутальна політика, яка могла викликати тільки негативні наслідки для тих, хто її проводив. На це прямо вказували вчені, які тверезо завбачали можливий розвиток подій. Так, О. Пипін відзначав: «З загальноруської точки зору, — якби вона була вірно усвідомлювана в суспільстві або могла бути вільно висловлена, треба було б бажати встановлення тісного зв’язку нашої південноруської літератури з такою ж південноруською літературою в Галичині, а зовсім не розриву цього зв’язку, до якого повинні вести утиски нашої малоруської літератури» 1. Проте навіть наукове розуміння ситуації з українською мовою не утримало того ж О. Пипіна заявити в іншій статті («Спор между Южанами и Северянами» — «Вестник Европы», 1885, апрель), що українська мова провінційна, а тому їй судилося потонути у «всеросійському морі». Заперечуючи йому, К. Михальчук писав: «Ніякі спокуси й аргументи не переконають нас віддати перевагу не своїй рідній, хоч і вбогій та загнаній літературі, — а чужій, хоча й близькій нам і гордій своїм багатством і всесвітнім значенням. Не багатством творів і не ступенем світового значення вимірюється висока цінність і велика притягальна сила південноруської літератури, а тим, що в її скромному змісті і формі кожна жива душа багатомільйонного південноруського народу знаходить те, чого не знайде в жодній літературі світу. — У своїй рідній літературі й мистецтві ми знаходимо самих себе, своє власне життя, свою інтимну побутову і природну обстановку, свої непідробні мораль, ідеали і смаки, свою живу душу...» 2

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 



Реферат на тему: РОЗШИРЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ МЕЖ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок