Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”

Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”

Назва:
Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,90 KB
Завантажень:
265
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”


Інтертекстуальність (фр. intertextualitй, англ. intertextuality) –постмодерністичний напрям у компаративістиці, достатньо ще не обґрунтований теоретично і не вивірений аналізом текстів, особливо української літератури. Наскільки мені відомо, цей напрям не застосовувався при інтерпретації творів Івана Франка. Не будучи прихильником космополітичної ідеології постмодернізму, замаскованої нібито опозицією будь-якій ідеології, не поділяючи космополітизму, який лежить в основі інтертекстуалізму як літературознавчого методу аналізу художнього тексту, намагатимуся у цій статті використати те раціональне зерно, яке існує у кожному новому явищі. До того ж, відштовхуючись від цього раціонального зерна, дослідник може підкоряти інтертекстуальність своїм завданням: “конкретний зміст терміна суттєво видозмінюється у залежності від теоретичних і філософських передумов, якими користується у своїх дослідженнях кожен учений. Загальним для всіх служить постулат, що кожний текст є “реакцією” на попередні тексти” [1; с.207].
Відомо, у яку безвихідь зайшла так звана “впливологія”. Її прихильники, одержимі тенденцію вивищення культури панівного народу над культурою підкореного, доходили до абсурду, не рахуючись з фактами. Інтертекстуальністи, якщо можна їх так назвати, насамперед рахуються з реальністю діалогу текстів, показником якої є цілком очевидна інкрустація частинки інотексту у тканину даного, автохтонного твору. До крайнощів інтертекстуальної доктрини належить погляд, що існує якийсь єдиний космополітичний мегатекст і що роль автора зводиться до ролі інтертекстуальної режисури. При такому погляді творче значення індивідуальності письменника й національної специфіки літератури нівелюється. Саме проти такої імперсональності літератури та її інтернаціоналізації – без одночасної націоналізації – виступав І.Франко.
Та він не міг не бачити, що у кожній літературі є елементи автохтонні й “привозні”, запозичені, і що в художньому письменстві перші превалюють над другими, а ті другі трансформуються на національному ґрунті. Отже, Іван Франко як теоретик підводить нас до розуміння ролі, скажемо конкретніше, цитати в автохтонному тексті, епіграфа, іншомовного заголовка твору, ремінісценцій чужого слова, їхньої семантичної мімікрії у новому контексті.
Можна розрізнити три типи “вщеплень” вакцини інотекстів в організм твору української літератури:
1) інкрустації фольклорних текстів (зазвичай рідної словесності);
2) цитати з письменників рідної літератури, листи та інші документальні тексти тощо;
3) цитати з чужих літератур мовою оригіналу або в перекладі.
У кінці XIX – на початку XX ст. в українській літературі відчутна тенденція до інтелектуалізації, причому під інтелектуалізмом умовно прийнято вважати знайомство з творами іноземної наукової й художньої літератури, знання іноземних мов і т.ін. “Народна мудрість” національного фольклору зазнає певної зневаги, хіба що визнається філософічність міфу. Такий погляд з усією очевидністю хибний. Скажімо, однаковою мірою “інтелектуалістичними” є “Блакитна троянда” Лесі Українки з “цитатним мисленням” її героїв (роль шекспірівської епіталами у цій драмі була предметом мого спеціального дослідження), “Лісова пісня” з її фольклоризмом та філософські драми античності, де герої просто мудрі, не вживаючи цитат.
Роль інтертекстуальних інкрустацій у літературі XX ст. збільшується у зв’язку з еволюцією наративу: усе частіше організатором структури твору виступає оповідач-автор, який не маскує свого інтелігентського обличчя; учасниками не просто розмови, а інтелектуального диспуту виступають інтелігенти, що залюбки користуються “латиною” у якнайширшому значенні цього слова.
Уже фольклор підійшов до розуміння функції “чужого слова”: “чужим словом як міхом”. “Латиною” сміливіше, ніж рідною мовою, можна висловити деякі поняття. “Варваризми” створюють враження високого стилю, який стає в опозицію до просторіччя.
У поліфонізмі стилю Франкової прози беруть участь фольклоризми, жаргонізми, варваризми (ці останні в кириличній азбучній оболонці, а також слова, фразеологізми й цитати з різних мов в одежі латиноалфавітній).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Інтертекстуалізми в оповіданні І.Франка “Odi profanum vulgus”

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок