Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання

Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання

Назва:
Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,57 KB
Завантажень:
353
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання


На сучасному етапі розвитку літературознавства актуально звучить проблема міжтекстової взаємодії у сфері художнього дискурсу, що становить основу інтертекстуальних досліджень. Щодо визначення “інтертекстуальності”, то воно може видозмінюватися “залежно від теоретичних і філософських передумов, якими керується кожний учений” [2, с. 218]. Існує низка трактувань цього терміна. Вперше його вжила Ю. Крістева у статті “Бахтін, слово, діалог і роман” (1967). Поштовхом для цього послужила праця М. Бахтіна “Проблеми змісту, матеріалу і форми у словесній художній творчості” (1924). Дещо пізніше вчений розробив теорію поліфонічності тексту, у центр якої поставив поняття “чужого слова”. Він доводив, що кожний вислів є ланкою в ланцюгу і поза його межами не може бути вивчений. Окрім цього, в основі досліджень М. Бахтіна лежить ідея “неоднорідності тексту” і наявності декількох “текстів у тексті”. Теорія засновників постструктуралізму і постмодернізму (Ж. Дерріда, М. Фуко, Р. Барт, Ю. Крістева та ін.), завдяки дослідженням яких інтертекстуальність набула поширення, співзвучна з ученням російського дослідника. Зокрема Ю. Крістева наділяє текст властивістю “автономного існування і здатністю “прочитувати” історію” [2, с. 217]. Вона зазначає, що “для суб’єкта, який пізнає, інтертекстуальність буде ознакою того способу, яким текст прочитує історію і вписується в неї” [3, с. 123]. Російський дослідник І. Смирнов трактує цей термін як властивість тексту формувати свій зміст (повністю або частково) засобами посилань на інші тексти [3, с. 12]. Ж. Женетт визначає це поняття як “співприсутність” в одному тексті двох чи більше текстів. Окремі теоретики називають інтертекстуальністю взаємодію внутрішньотекстових дискурсів: дискурсу оповідача з дискурсом персонажів, одного персонажа з іншим і т. д. [2, с. 198].
Загальним для всіх дослідників є твердження, що будь-який текст є “реакцією” на попередній. Поширеним у літературознавстві є визначення інтерекстуальності, що належить школі Барта-Крістевої. Вони тлумачать цей термін як властивість будь-якого тексту вступати в діалог з іншими текстами. “Канонічне формулювання” [2, с. ] поняттям “інтертекстуальність” та “інтертекст” дав Ролан Барт: “Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш чи менш упізнаних формах: тексти попередньої культури і тексти навколишньої культури. Кожен текст – це нова тканина, зіткана зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т. ін. – всі вони поглинуті текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова. Як неодмінна передумова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може бути зведена до проблеми джерел і впливів; вона є загальним полем анонімних формул, походження яких рідко можна простежити, без свідомих або автоматичних цитат, що подаються без лапок” [1, с. 418] .
Концепцію інтертекстуальності можна розглядати, з одного боку, як “результат теоретичних саморефлексів постструктуралізму” [2, с. 220], а з другого – як наслідок художньої практики постмодернізму, в основі якої лежить дослідження “цитатного мислення” [2, с. 220]. Сучасні дослідники зазначають, що у всіх трактуваннях терміна є дещо спільне. Його основний зміст зводиться до такого визначення: “Інтертекстуальність – це глибина тексту, що виявляється в процесі його взаємодії з суб’єктом” [4, с. 26]. З уваги на це, термін “інтертекстуальність” визначаємо у поширеному його трактуванні, тобто як властивість будь-якого тексту вступати в діалог з іншими текстами.
Як зазначають літературознавці, концепція інтертекстуальності тісно пов’язана з теоретичною “смертю суб’єкта” (М. Фуко) і “смертю автора” (Р. Барт), внаслідок чого автор, текст і читач перетворюються в єдине цитатне поле. Теоретики інтертексту доводять, що світ – це великий текст, у якому все колись вже було сказане, а нове утворюється завдяки змішуванню одних і тих же елементів [2, с.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Інтертекстуальність – автоінтертекстуальність: до постановки питання

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок