Головна Головна -> Реферати українською -> Мовознавство -> До історії становлення акцентуаційних норм

До історії становлення акцентуаційних норм

Назва:
До історії становлення акцентуаційних норм
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,55 KB
Завантажень:
463
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему:
До історії становлення акцентуаційних норм


Значний вплив на становлення і розвиток української мови взагалі й акцентної системи зокрема мали твори Лесі Українки, у яких знайшли своє відображення як регіональні, так і загальні мовні процеси. Поетичні твори письменниці становлять для сучасних мовознавців неабиякий інтерес ще і тому, що вона працювала в час (кінець XIX ст.), на який припадає інтенсивний розвиток акцентної системи української мови.
Для української мови на сучасному етапі розвитку мови характерна відносна стабільність наголосу, загальні тенденції до уніфікації акцентних варіантів, які лексем ілюструють неусталеність літературної норми, особливо в розмовній мові.
У поетичній мові Лесі Українки побутує цілий ряд іменників з варіантним наголошуванням. Розглянемо особливості двоякого акцентування іменників чоловічого і жіночого роду в зіставному аспекті із сучасними лексикографічними джерелами.
Іменник рік у формах множини у слововжитку Лесі Українки функціонує переважно з кореневим наголошуванням: “У дитячі ромки, коли так душа бажала Надзвичайного, дивного, Я любила вік лицарства.” (1,159); “Марне убивати немає честі нам, та й небезпечно, бо як дізнаються про те ахейці, що еліна убито без вини, то знову можуть розпочати чвару на довгі ромки ” (IV, 71). В українській мові вказане слово має кореневе наголошення в однині і варіантне – флексійне і кореневе – у множині: рік, ромку, ромкові... – ромки, ромків, ромкам та роким, рокімв, рокамм . Саме таке наголошування фіксують найновіші нормативні словники (90-х років ХХ століття): рік - ромку, (у) ромці, мн. роким, рокімв і ромків (Головащ., 2003, 240); рік - ромку, (у) ромці,
мн. ромким, ромкімв (Орфогр., 1999, 739). Проте, як зазначають дослідники, рекомендованим для цього слова у формі множини поки що є кореневий наголос і допустимим – флективний [Винницький 2002: 50]. Саме таке наголошування лексеми рік властиве поетичній мові Лесі Українки.
Цікавим є наголошення у слововжитку поетеси непохідного трискладового іменника товариш, який у формах множини вживається з флексійною акцентуацією: “Сумний був час; товаришім мої Пішли у військо, кликали й мене ” (I, 136); “Нічого, так і треба, я мушу знать, що я тут раб рабів, що він мені чужий, сей край неволі, що тут мені товаришімв нема” (III, 268); “Невже гадаєш ти, що є прибуток якийсь товаришамм з твоєї смерті? ” (III, 230).
У формах множини лексема товариші мала флексійний наголос ще в поезії XVI-XVII ст., двояке наголошення форм мнoжини аналізованої лексеми характерне для поетичної мови XIX і XX століття [Винницький 2002: 51-53]. Лексикографічні джерела фіксують флексійне наголошення форм множини іменника товариш: товаришім, товаришімв, товаришамм (Голоск., 398; Грінч., IV, 269; Орф., 651, Погр., 537; УЛВН, 651). Флексійну акцентуацію подають нормативні словники кінця XX ст.: товамриш - товаришім, товаришімв (Орфогр., 1999, 866); товамриш - мн., товаришім, товаришімв (Головащ., 2003, 283; ВОС, 2003, 699).
Лексикографічні джерела вказують на варіантне наголошення лексеми гурт у родовому відмінку однини: гуртам і гумрту (Орф., 163; Погр., 78; УЛВН, 147). Найсучасніші словники форму родового відмінка однини слова гурт подають так: гумрту та гуртам (Орфоеп., 2001, I, 348); гумрту і гуртам (Головащ., 2003, 66); гумрту і гуртам (Орфогр., 1999, 189; ВОС, 2003, 150). Кореневе наголошення граматичної форми цього іменника властиве поетичній мові Лесі Українки: “Мир, жінко добра, й вам. До гумрту просим ” (V, 31); “Я дбав про харч, про хату для гумрту цілого й про старців, що ниткою за нами волочились, а сам голодний, зібганий, як пес, їв облизні та думкою, як дурень, мав багатіти...” (V, 151)
Двояке наголошування властиве непохідному іменнику чоловічого роду – кінь в орудному відмінку множини – кімньми і кіньмим, комнямми (Голоск., 171; Грінч., II, 245; Орф., 309; УЛВН, 323). Сучасні словники подають цю лексему так: кімньми – комнями (Орфоеп., 2001, I, 655); кімньми і комнями (Офогр.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: До історії становлення акцентуаційних норм

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок