Головна Головна -> Реферати українською -> Інше -> Сірники. Історія, шляхи модернізації

Сірники. Історія, шляхи модернізації

Назва:
Сірники. Історія, шляхи модернізації
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
6,99 KB
Завантажень:
206
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Реферат на тему:
“Сірники. Історія, шляхи модернізації”


Сірники протягом багатьох десятиліть були одним з найважливіших елементів людського життя, та і сьогодні відіграють не останню роль у нашому повсякденному житті. Звичайно, чиркаючи сірником об коробку, ми навіть не замислюємося над тим, які хімічні реакції відбуваються в цю мить і скільки винахідливості і сил поклали люди, щоб мати такий зручний засіб добування вогню.
Звичайні сірники, поза сумнівом, належать до найдивовижніших винаходів людського розуму. Щоб переконатися в цьому, достатньо пригадати, скільки зусиль вимагало розведення вогню в колишні часи. Щоправда, від утомливого способу добування вогню тертям наші предки відмовилися ще в давнину. В середні віки з'явилося для цієї мети зручніше пристосування - кресало, але і з ним розпалювання вогню вимагало чималої вправності і зусиль. При ударі сталі об кремінь висікалася іскра, яка потрапляла на трут, просочений селітрою. Трут починав тліти. Приклавши до нього аркуш паперу, стружку або будь-яку іншу розтопку, роздмухували вогонь. Роздмухування іскри було найнеприємнішим моментом у цьому занятті. Але чи можна було обійтися без нього? Хтось придумав умочити суху лучину в розплавлену сірку. В результаті на одному кінчику лучини утворювалася сірчана головка. Коли головку притискували до тліючого труту, вона спалахувала. Від неї спалахувала вся лучина. Так з'явилися перші сірники.
Треба сказати, що протягом усієї своєї попередньої історії люди прагнули одержати вогонь за допомогою механічних дій - тертя або удару. При такому підході сірчаний сірник міг відігравати тільки допоміжну роль, оскільки безпосередньо добути вогонь з його допомогою було не можна, адже він не спалахував ні від удару, ні від тертя. Але наприкінці XVIII століття відомий хімік Бертоле довів, що полум'я може бути результатом хімічної реакції. Зокрема, якщо крапнути сірчаною кислотою на хлорноватистокислий калій (бертолетову сіль), виникне полум'я. Це відкриття дало змогу підійти до проблеми добування вогню зовсім з іншого боку. У різних країнах розпочалися багаторічні дослідження зі створення сірників з кінцем, намазаним тією або іншою хімічною речовиною, здатною займатися за певних умов.
У 1812 році Шапсель винайшов перші сірники, що саморозпалюються, ще вельми недосконалі, проте з їхнью допомогою можна було добути полум'я набагато швидше, ніж за допомогою кресала. Сірники Шапселя були дерев'яними паличками з головкою із суміші сірки, бертолетової солі і кіноварі (остання служила для забарвлення запалювальної маси в красивий червоний колір). У сонячну погоду такий сірник запалювався за допомогою двоопуклої лінзи, а в інших випадках - при зіткненні з крапелькою концентрованої сірчаної кислоти. Ці сірники були дуже дорогі і, крім того, небезпечні, оскільки сірчана кислота розбризкувалася під час займання головки й могла викликати опіки. Зрозуміло, що вони не набули широкого поширення. Практичнішими повинні були стати сірники з головками, що спалахують при легкому терті. Проте сірка не дуже була придатна для цієї мети. Шукали іншу легкозаймисту речовину. І тут звернули увагу на білий фосфор, відкритий 1669 року німецьким алхіміком Брандом.
Фосфор набагато більш горючий, ніж сірка, але і з ним не все відразу вийшло. Спочатку сірники ледве запалювалися, оскільки фосфор вигоряв дуже швидко і не встигав запалити лучину. Тоді його почали наносити поверх головки старого сіркового сірника, припускаючи, що сірка швидше зажевріє від фосфору, ніж деревина. Але ці сірники теж спалахували погано. Справи налагодилися тільки після того, як почали підмішувати до фосфору речовини, здатні при нагріванні виділяти необхідний для займання кисень.
<PТепер уже важко сказати, хто перший придумав вдалий рецепт запалювальної маси для фосфорних сірників. Мабуть, це був австрієць Іріні. У 1833 році він запропонував підприємцю Ремеру такий спосіб виготовлення сірників: "Потрібно узяти який-небудь гарячий клей, найкраще гуміарабіку, кинути в нього шматок фосфору і сильно збовтати склянку з клеєм.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Сірники. Історія, шляхи модернізації

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок