Головна Головна -> Реферати українською -> Педагогіка -> Система виховання

Система виховання

Назва:
Система виховання
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
26,55 KB
Завантажень:
70
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Кожен народ мав історично обумовлену систему виховання, яка покликана духовно відтворювати націю, зберігати її в віках, примножити її культурно-історичні, національні здобутки. Національна система виховання складається з принципів, провідних ідей, форм, методів виховної роботи, типів навчальних закладів, концепцій виховання, що склались в масштабах України.

Дитина повертається, як головний суб’єкт національного виховання в національну педагогіку родинного виховання.

Народне родинне виховання сягає в глибоку давнину своїми способами виховання. Великим щастям вважалося продовжувати і повторювати себе в дітях. Найщасливішою була та сім’я, де лунало багато дитячих голосів: в народі навіть є такі приказки: “Без гілок не дерево, без дітей - не сім’я”, “Діти - окраса дому”. Діти приносили радість дому, їх порівнювали із зірками, із квітами: “Малі дітки, що ясні зірки: і світять, і радують в темну нічку”.

“Як росте одна дитина, то на старості трудна година”, отже, діти були опорою батьків в старості, обов’язком дітей було піклування про батьків. На весіллі часто можна було почути побажання: “Щоб ви мали дітей повну хату”. Про багаточисельність української сім’ї говорять наші пісні, колядки: “Ой, де куточок, то там і синочок, а на печі по дев’ять дочок”.

Хоч дітей було багато, та ніхто з них не забував про рідну домівку. Коли людина - мандрівник повертається з дороги, то завжди неодмінно п’є цілющу найсолодшу воду із батьківської криниці. Любов до рідної домівки, до батька - матері прививалась дітям з колиски. Коли молодий господар будував хату, то обов’язково н7а новому місці садив калину, щоб калина малих діточок колисала.

Народні повір’я, пов’язані з тим, що дитину приносить “бузько” чи “лелека”, збереглися і по сьогоднішній день. А гніздо ластівки під стріхою - на багатодітність.

Діти виростали захисниками своєї батьківщини, в майбутньому трудівниками своєї землі - що і є актуальним і сьогодні.

Водночас із появою дітей сім’я повинна була піклуватися про них і виховувати. Родинне виховання відводить важливу роль гуманному ставленню до дитини, приділенню їй великої уваги. Тому колись без уваги не залишались діти - сироти, їх обов’язково брали на виховання інші сім’ї.

Опікуном дитини - сироти вибирали не будь - кого, а авторитетну, доброзичливу людину, яка могла б виховати чужу дитину, як свою власну. В більшості випадків таким опікуном ставав ближчий родич; таку дитину забирала багатодітна сім’я, яка мала багато своїх дітей, там і чуже не помішає. Тому в народі говорили: “Не иті батьки, що породили, а ті, що виховали.”

Дуже шкода, що ця традиція майже не збереглася в наш час. Дітей віддають у дитячі будинки, вони виростають без материнської опіки, тепла домашнього вогнища.

Родина - це корінь, з якого виростає стовбур, гілки, квіти, а потім плоди. Отже, яка сім’я, такі і діти, таким буде і їх майбутнє. Людину без сім’ї, одиноку в народі називали “перекотиполем”, нерідко порівнювали із безплідним деревом.

Ідеалом української народної педагогіки здавна є така сім’я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка і жінки, на засадах трудового співробітництва і взаємодопомоги у вихованні дітей. Виховання дітей - найголовніший обов’язок батька і матері. Дітям подобається дружна сім’я, вони хочуть жити в щасливій сім’ї, бути сином чи донькою гарних батьків.

Розлучення батьків тяжко травмує дітей. У сім’ї важлива роль належить батькові і матері, як вихователям. “Чоловік у домі голова, а жінка - душа”.

Слово батька має для дитини авторитетне значення, звідси і повага до батька, якої тепер часто не вистачає в наших родинах. У нас і Україні зустрічаються різні назви батька - няньо, неню, дєдя. Назва “тато” вживається в більшості у сьогоднішній мові. У мові дітей можна почути звертання до батьків з пестливим відтінком: батечку, татусю, татусеньку, мамочко, мамусю, матінко, тетко, бабусенько, дідику, дідусю.

Діти на знак великої поваги до родичів зверталися до них “Ви” і “Ти” не властиве нашій родинній педагогіці.

Здавна в нашого народу існував культ Батька, Матері, Діда і Бабусі. Ці слова вимовляли з якоюсь особливою шаною і повагою. Батько ніс велику відповідальність за дітей, за їх здоров’я, був їх захисником. Батьків приклад завжди засвоювався дітьми, тому в народі казали: “Яка гребля, такий млин, який батько - такий син”. Батькове слово було законом. Своєрідну повагу до батька наводить, як приклад, В. Скуратівський:”Доки батько на роботі, я міг розслабитися, вдатися до пустощів, та варто було опчути - батько іде - як все ставало на свої місця, тут же зосереджувався.” Зараз потрібно повернути авторитет батька в родину, надати йому всіх цих цінних якостей.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Система виховання

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок