Головна Головна -> Реферати українською -> Педагогіка -> Діяльність, як чинник розвитку особистості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Діяльність, як чинник розвитку особистості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання

Назва:
Діяльність, як чинник розвитку особистості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
4,93 KB
Завантажень:
446
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
контрольна робота
на тему:
Діяльність, як чинник розвитку особистості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання


Діяльність як чинник розвитку особистості
Анатомо-фізіологічний, психічний і соціальний розви-ток особистості здійснюється в діяльності.
Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.
Основними компонентами діяльності є:
1) суб'єкт з його потребами;
2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;
3) засіб реалізації мети;
4) результат діяльності.
У роки навчання школяр бере участь в ігровій, нав-чальній, трудовій, художній, спортивній та громадській діяльності, які забезпечують його всебічний розвиток. «Тільки та діяльність дає щастя душі, — писав К. Ушинський, — зберігаючи її гідність, яка виходить з неї самої, отже, діяльність улюблена, діяльність вільна; а тому, на-скільки потрібно виховувати в душі прагнення до діяль-ності, настільки ж потрібно виховувати і прагнення до са-мостійності або свободи: один розвиток без другого, як ми бачимо, не може посуватися вперед».
Важливою умовою ефективності розвитку особистос-ті у вищезгаданих видах діяльності є її активність, здат-ність до свідомої трудової та соціальної діяльності, міра ці-леспрямованого, планомірного перетворення навколиш-нього середовища й самої себе. Активність виявляється у рухах, пізнанні навколишньої дійсності, у спілкуванні, впливі на оточення й на саму себе. Останній вид активно-сті називають самовихованням.
Найголовнішими видами діяльності є гра, навчання і праця. Гру вважають провідним видом діяльності для маленької дитини, хоча важливою вона є й для школярів, нерідко граються і дорослі. Навчання характерне для школяра, але навчаються також дорослі люди. Праця — вид діяльності, яку здійснюють дорослі, але працювати можуть і школярі. Тому поділ видів діяльності за принци-пом, що маленькі діти граються, школярі — навчаються, а дорослі — працюють, певною мірою відносний. Можна погодитися лише з твердженням, що на кожному віково-му етапі превалює певний вид діяльності.
Пізнавальна активність сприяє інтелектуальному роз-витку дитини. Тому змалку слід підтримувати дитячу ці-кавість, відповідати на запитання дитини, розвивати в неї інтерес до знань. В. Сухомлинський з цього приводу пи-сав: «Лінощі, недбальство, слабовілля, розпущеність у нав-чанні означають, що ти закладаєш корінь свого паразитич-ного існування»1.
Активність особистості в трудовій діяльності сприяє її фізичному й інтелектуальному розвитку, готує до майбут-нього професійного самовизначення.
Активність дитини у спілкуванні дає їй змогу набути морального досвіду поведінки, визначити своє місце в ко-лективі, вчить її підкорятися і керувати іншими.
Рушійною силою будь-якої діяльності, вияву в ній ак-тивності є потреби. Завдання педагога — відкрити вихо-ванцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів ді-яльності та спонукати до корисних справ, стримуючи від шкідливих.
Шляхи підвищення ефективності процесу виховання
Підвищення результативності виховного процесу зав-жди було актуальним питанням. Нині школа прагне дола-ти формалізм, удосконалювати виховну діяльність педаго-гічних колективів.
Подолання формалізму у виховній роботі школи мож-ливе завдяки уникненню безсистемності, усуненню заорга-нізованості учнів безліччю непотрібних заходів.
Типовими проявами формалізму у виховному проце-сі є:—
дроблення виховного процесу, тобто однобічно-аналі-тичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить цілісності реального про-цесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується, здійснюється й оцінюється як сума окремих за-ходів;—
гонитва за кількістю виховних впливів, що супере-чить характеру реального процесу розвитку людини і колек-тиву, який визначається передусім якістю виховання;—
однобічність трактування впливу, яка суперечить ба-гатостороннім виявам реальної людини і колективу. Так, бе-сіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише мо-рального або естетичного виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання взагалі;—
відсталість форм виховного впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, якій суперечить динамізму розвитку особистості та колективу, що потребує протиставлення оновлених і збагачених педагогічних та ін-ших традицій;—
невиразність виховного впливу, відсутність індиві-дуально-диференційованих форм, тобто однобічний підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окре-ме (групове) та індивідуальне;—
зовні показний характер виховної роботи, що супере-чить характеру внутрішнього розвитку людини і колекти-ву, тобто виховання має охоплювати відкриті та прихова-ні впливи на особистість, що формується.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Діяльність, як чинник розвитку особистості, шляхи підвищення ефективності процесу виховання

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок