Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Витоки культури Постмодернізму

Витоки культури Постмодернізму

Назва:
Витоки культури Постмодернізму
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,98 KB
Завантажень:
132
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
Витоки культури Постмодернізму


Кожна епоха має свою культуру, специфіка якої позначається своєрідним ім'ям: наприклад, ми говоримо про культуру Ренесансу, Просвітництва і т.д. Кінець XX — початок ХХI ст. ввійде в історію як вік постмодерністської культури. Слово «модерн» (франц. modern — сучасний) вперше було вжито у V ст. для розмежування християнського сьогодення і язичеського римського минулого. З тих пір «модерність» (приналежність до сучасності) завжди припускала необхідність кожній епосі співвідносити себе з Античністю в ході осмислення себе самої. В будь-якій епосі були періоди переходу від старого до нового, тому «модерними», «новими», сучасними вважали себе всі епохи з часів Карла Великого. Але в Європі нова культура завжди формувалася на базі оновленого відношення до Античності. Так, античне мистецтво, наприклад, завжди вважалося нормативним зразком, з яким звіряли свої твори художники «модерну» за усіх часів. Культура «модерну» будь-якої епохи завжди оглядалася на Античність, і навіть критикуючи її, все-таки ніколи цілком від неї не відмовлялася.
У середині XIX ст. модерн став здобувати стійку тенденцію протиставляти себе історії і традиції взагалі, рвати історичні зв'язки. Модерним починає вважатися тільки те, що виражає просто «нове». Починається погоня за «більшою новизною» як такою. Така модифікація модерну ясно представлена, наприклад, у теорії мистецтва Ш. Бодлера — французького поета XIX ст. Він орієнтував художників на відмову від традиційних норм і зразків. Їх творчі установки стали нагадувати роботу розвідника, що вступає в незнайому сферу, де є ризик раптових і небезпечних зіткнень. Художникові пропонувалося завойовувати простір і час майбутнього, не орієнтуючись при цьому на жодні вказівки. Він не знав жодних правил поведінки в цьому відкритому йому майбутньому, над ним не тяжіли норми і зразки; він просто рвався до нового, не знаючи при цьому ні шляху, ні орієнтирів. Ш. Бодлер, по-суті, сформулював стратегію культури постмодерну. (Слід уточнити наступна обставину. За новизною гнався, наприклад, і авангард. Але він визнавав ціннісну ієрархію, хоча і в спотвореній формі: нове завжди краще, вище старого, тобто нове якби порівнювало себе зі старим. Постмодерн відмовився від ієрархії, від оцінок, від жодного порівняння з минулим.)
Щоб підійти до відповіді на це питання, наведемо ще один приклад постмодерністських проривів в культурі XIX ст., цього разу зв'язаних з філософською критикою розуму, з відмови від раціоналістичних традицій, що зародилися ще в Античності. Сучасник і учень Гегеля датський філософ Кьєркегор виступив проти домагань розуму ще за життя свого вчителя, а Ніцше оголосив розум «хворим павуком» в той час, коли Маркс розробляв теорію розумного устрою суспільного життя. Постмодерністська установка на відмову від раціоналістичних проектів Ренесансу і Просвітництва виникла не «після» модерну — філософії XIX ст., а поруч з ним. Тому не зовсім правильно вибудовувати хронологічний ланцюжок: модерн — постмодерн.
Як відреагувало суспільство на ці постмодерністські заявки? Воно просто не видало кредиту довіри скептикам і ганьбителям розуму. Ще була сильна онтологічно вкорінена віра в його законодавчі здібності, що гарантують універсальний порядок у світі. Прихильність людей була на боці тих, хто не погоджувався з критиками розуму. Сучасники Кьєркегора, Ніцше поставилися до їхніх ідей як до марення шизофреніків (не випадково ці філософи стали клієнтами психіатричних клінік), відтіснивши їх на периферію суспільної свідомості. Постмодерн не став у XIX ст. нормою, суспільство ще не було готове жити без опори на розум і традицію в культурі, зв'язану з ним.
ХХ століття, продовживши критику проектів Ренесансу і Просвітництва, затребувало ідеї постмодерністських мислителів XIX ст. і перемістило їх в центр інтелектуального простору. Кьєркегор, Ніцше, Паскаль і ін. були реабілітовані і стали шановані. Виникла певна хронологічна аберація: Гегеля стали сприймати як далеке минуле, а Кьєркегора — як сучасника.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Витоки культури Постмодернізму

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок