Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

Назва:
Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
49,87 KB
Завантажень:
302
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.4


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 
Вступ

Основною метою вивчення цієї теми є більш доцільне ознайомлення з пізнанням , як творчістю , з проблемами істини , з об”єктивними і суб”єктивними характеристики істини, з абсолютними й відносними характкристиками істини , з шляхами та способами пізнавального освоєння світу , з джерелами пізнання.

Пізнання-процес цілеспрямованого , активного відображення дійсності в всвідомості людини , зумовлений суспільно-історичною практикою людства.він є предметом дослідження такгоь розділу філософії, як теорія пізнання.

Теорія пізнання(гносеологія)-це розділ філософії ,що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини , її пізнавальні можлвості та здібності; передумови ,засоби та форми пізнання ,а також відношення знання до дійсності ,закони його функціонування та умови й критерії його істинності й достовірності.

Визначемо також ,що у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу ,чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне водображення дійсності.

Тривалий час матеріалістична філософія процес пізнання розгладала ізольовоно від свідомості суспільно-політичної практики людства, виключно, як пасивний споглядальний процес , у якому суб”єктом був окремий абстрактний індивід з вічними і незмінними пізнавальними здібностями, заданими йому природою ,а об”єктом –така ж вічна і незмінна в своїх закономірностях природа.

Для сучасної матеріалістичної філософії процес пізнання носить суспільно-історичний характер ,що виявляється , по-перше ,у тому, що всі людські пізнавальні здібності й можливості формуються на основі практики і зумовленінею; по-друге, окрема людина навчається мислити і пізнавати разом із засвоєнням форм і способів людської діяльності, набутих людством знан, мови, тобто завдяки зосвоєнню суспільно-історичного досвіду , нагромадженого попереднім поколіннями ; по-третє ,сам процес оволодіння цим досвідом передбачає життя в суспільстві, в людському колективі; по-четверте ,те ,що людина може пізнати і що вона пізнає , теж визначається рівнем суспільно-історичного розвитку людста,всесвітньо-історичним розвитком загальної системи знань , закріплених у предметах матеріальної та духовної культури, в категоріальній будові мислення, в його структурі , в мові.

Пізнавальна творчість як пізнання можливостей. Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес посягає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, «повторення» в ідеальній формі того, що є (а саме так уявлялася суть пізнання в матеріалізмі, та й багато хто з природодослідників саме так уявляюгь зміст пізнання). Пізнання виявляє об’єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде і може бути в майбутньому).

Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або ті, що дійсно існували чи будуть дійсно існувати) предмети, процеси і явища, але й усі їх можливі модифікації. Інакше кажучи, пізнання відображає загальне.

Згадаймо у зв’язку з цим полеміку середньовічних номіналістів і реалістів щодо статусу існування загального. І ті, й інші мали рацію і, водночас, помилялися. Головна помилка обох сторін полягала в ототожненні поняття «існування» з існуванням у формі наявного, дійсного. Звідси прагнення реалістів ствердити існування «будинку взагалі» як однопорядкового з існуванням конкретних одиничних будинків (звичайно ж, «будинок взагалі» в такий спосіб не існує, він існує як єдність дійсного існування разом з усіма можливими). Номіналісти ж, цілком справедливо заперечуючи існування «будинку взагалі» лише як дійсного існування, помилково заперечували на цій підставі, що загальне (будинок взагалі) не існує як таке (адже можливе теж існує).

Ідея тотожності дійсного («чуттєвого») існування з існуванням взагалі міцно трималася у свідомості філософів і природодослідників аж до недавнього часу. Так, відомий природодослідник англієць Томас Генрі Гекслі (1825—1895) наприкінці минулого століття робить агностичний висновок відносно пізнаваності матерії—«не знаємо і не можемо знати» — лише на тій підставі, що матерія як така не існує в статусі дійсного існування. «Що нам, в кінцевому рахунку, відомо,—розпачливо запитує Гекслі,—при цю жахливу «матерію», крім того, що це назва невідомої гіпотетичної причини станів нашої свідомості?»:#

Для відображення, яке фіксує лише дійсне («чуттєве») існування (а саме до такого, «дзеркального» відображення і зводив свідомість старий матеріалізм), загальне просто недосяжне. Не випадково природні форми відображення і не фіксують загальне. Лише свідомість, яка завдяки практичному своєму походженню орієнтується на відображення «конструктивної схеми» реальності, виявляє здатність відобразити специфічне існування загального.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17 



Реферат на тему: Роль оцінки у суспільному пізнанні: істина й омана

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок