Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта

Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта

Назва:
Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
27,01 KB
Завантажень:
60
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
У Новий час в європейській культурі сформувався новий тип світовідчуття. Людина, звертаючись до безпосередньої дійсності речей, прагне побачити її наочно, пізнати власним розумом і мати критично обгрунтоване судження. В цей час у свідомості міцно закріпилася беко-нівська істина про те, що збільшення знання — це зростання сили, могутності, отримання влади. Це було продовженням сократівської установки: наявність істин-ного знання забезпечує успіх у сфері пра-ксису. Варто людині лише відкинути забобони, що нависали над нею, та перебудувати Всесвіт за допомогою розуму, і щастя буде забезпечене всім людям. Тому можна побачити разом із зростанням ни-гілізму й поширення хвилі утопій, які намагались указати шлях перебудови со-ціуму. Людина доби просвітництва є картезіансько-кантівським трансцендентальним суб’єктом, який дізнається не лише про те, що існує, а й про те, яким саме належить бути Всесвіту. Але формулювання будь-яких імперативів залишає її у сфері обов’язку, що ніяк не пов’язаний з емпіричною реальністю.

В епоху модерну здійснюється самоусвідомлення особистості. В процесі секуляризації людина перетворюється саме на “суб’єкт” і тим самим дистанцію-ється від світу і від самої себе (Шеллер). Найбільш безперечним буттям для картезіанського суб’єкта вважається не буття Бога, а його власне буття, оскільки воно є безперечним як самоочевидний висновок про мислення цього суб’єкта. Картезіанський суб’єкт відчуває себе саме як індивідуальна мисляча свідомість, а решту світу лише як те, що дано цій свідомості або сприймається через її опосередкування. Суб’єкт філософії Нового часу відчуває себе нібито ізольова-ним від буття і здатним вступати з ним у контакт лише за допомогою свідомості.

Такий порядок буття людини призво-дить до втрати об’єктивної точки опори, якою вона володіла в попередню добу. Відчуття це викликає у неї почуття покинутості, загрози, страху, якого раніше вона не відчувала. Страх не зникає навіть від світла науки й техніки і дедалі зростає. Світові війни підірвали віру людини в саму себе, у свій розум, у науково-тех-нічний прогрес. Ніхто сьогодні не знає, як розв’язати глобальні проблеми. Екзистенційний жах викликаний реальною мо-жливістю самознищення техногенної ци-вілізації. Тією мірою, якою цей раціона-лізм досягає дедалі грандіозніших успіхів, людське буття в світі не стільки укріп-люється, скільки проблематизується.

Більшість філософів ХХ ст. вбачають згубну небезпеку для людської екзистен-ції в сучасному технологізмові й технократизмові (В. Вейдле, М. Гайдеггер, Ж. Ма-рітен, М. Бердяєв, Г. Марсель та ін.). Водночас цей технократизм призводить, на їх думку, і до кризи мистецтва. Елітарний естетичний гедонізм стає домінуючим в естетичних концепціях і не лише в них. Вульгаризуючись і тиражуючись засобами масової інформації, гедонізм постає як пануючий у повсякденній свідомості. Він перетворився в середньостатистичну установку споживацької свідомості, ви-кривлює почуття людини, зводячи їх до емпіричного задоволення у приватній сфері. Масова свідомість бажає лише забуття. Таке зречення від розуму призводить до рабського стану отупіння, втрати людини самої себе, що дедалі збіль-шує екзистенційний жах.

Сучасна філософія дотримується іро-нічної позиції щодо соціокультурного життя у всіх його вимірах, виявах, ма-ніфестаціях. Принцип іронії, який був розроблений ще романтиками, є принципом суб’єктивного зведення людини в нескінченність рефлексії, тобто негативну нескінченість, яка не виходить за межі розуму. Тому подолання такої ситуації передбачає вихід за ці межі у сферу почуттів. Почуття людської солідар-ності засноване на відчутті загальної екзистенційної загрози, небезпеки, занепокоєності. Але таке почуття повинне володіти предикатом всезагальності, без чого неможливе подолання кризової ситуації. Перша спроба обгрунтувати всезагальність почуттів (хоча і на суб’єк-тивних засадах) логічним шляхом була зроблена Кантом, який намагався створити естетику як самостійну науку.

Феномен “чуттєвого” завжди привертав увагу філософів. У будь-якій філо-софській концепції ця категорія посідає особливе місце. Але зміст цієї категорї від коцепції до концепції змінювався, розвивався й доповнювався.

Філософське розуміння “чуттєвого” насамперед пов’язано з емпіричним рів-нем знання, тобто належить до сфери кін-цевих речей. Але предикат всезагальності воно набуває вже в давньогрецьких натурфілософів. Вони намагались репре-зентувати всю різноманітність явищ, які ми можемо чуттєво сприймати, як результат того ж самого, спільного їм усім початку. Отже, це розмаїття явищ природи вони шукали у чомусь тілесно визначеному. Але така універсальність у розумінні “чуттєвого” була втрачена.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Проблема загальності естетичного почуття у трансцендентальній естетиці Канта

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок