Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

Назва:
Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
24,96 KB
Завантажень:
505
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 
Становлення української філософської думки відбувається у межах культури Київської Русі. Звичайно, неможливо визначити більш-менш точно момент «виникнення» філософії. Його просто не було. Адже становлення філософії, що являє кардинальне зрушення в історії людського мислення, — не одноразовий акт.

Найдавніші філософські ідеї важко відрізнити від передфілософських утворень, що наявні у міфологічній свідомості. Найзагальніші уявлення про добро і зло, про першопочатки світу, про людину наявні і в міфологічній свідомості, що передує народженню філософії. Але, на відміну від філософії, міфологія не передбачає відповіді на питання: що є добро чи зло, що є початок? А ось коли картина світу, що її змальовує міф, стає предметом вивчення, коли виникає потреба з'ясувати, що означає слово «добро» чи слово «зло», що приховано за словами, які описують міфологічну картину світу, ми маємо право констатувати руйнування міфу й зародження філософії. Та міф не зникає остаточно. Протягом віків він веде «посмертне» своє існування. Ще тривалий час уявлення, вироблені у межах міфологічної свідомості, накладають відбиток на характер підходу і розуміння проблем у межах філософії.

Тим-то, перш, ніж переходити до характеристики власне філософських ідей в культурі Київської Русі, необхідно, бодай, побіжно, змалювати картину передфілософських, міфологічних уявлень про граничні підстави людського буття, які мали місце у міфології давньоукраїнської культури.

Міфологічна свідомість не знала розподілу світу на природний і поза, надприродний. Для неї існував єдиний, природний космос, що протиставлявся як світ порядку — хаосу, світові безпорядку, фактично таке зіставлення відповідало опозиції «свій світ — чужий світ», «світ культури, освоєний світ — світ ворожої і неовоєної природи».

Протилежності «порядок — хаос», «своє — чуже» осмислюються у відповідній символіці «світ — темрява», «верх — низ», «праворуч — ліворуч», «схід — захід». Члени цієї опозиції — цінністно нерівнозначні. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення «світу», «верху», «праворуч!», «сходу» — як цінністно переважаючих, що протистоять символам «темряви», «низу», «лівостороннього», «заходу». Виокремлення і маркування напрямків простору у давньоукраїнській культурі, як і в архаїчних культурах інших народів, знаходить свій вираз в образі світового дерева, де «верх» — напрям росту дерева — символізує життя і розвиток, а «низ» — згасання, смерть. Упорядкування картини світу за координатами світового дерева передбачають також виокремлення трьох координатів: верх — центр — низ, символізованих, звичайно, птахами, звірами й рибами. Цим координатам відповідають верх — гілля, крона, середина — стовбур, низ — коріння дерева. Космос мислиться утвореним з чотирьох первісних «стихій», якими для давніх слов'ян є вітер, вода, вогонь і земля. Простір впорядкованого космосу сприймається невід'ємно від людини, що освоює цей простір, встановлюючи порядок в ньому. Досить показовими щодо цього є притаманні для давньослов'янської культури міри довжин — п'ядь (відстань між розчепиреними пальцями), лікоть, стопа, крок, сажень (відстань між кінцями пальців витягнутих рук).

Інакше вимірювався час. Еталонами у цьому разі були природні періодичні цикли, що позначилось на народних календарних святах. Все це засвідчує наївне ототожнення людського і природного Космосу, що було формою узагальнення величезного досвіду освоєння природи людиною.

Викладене відобразилось й на характері уявлень про людину, яким у давньоукраїнській культурі притаманна відсутність чіткого протиставлення душі й тіла, що характерне для типово християнського розуміння. Виявом цього є властиве слов'янській міфології приписування людині не однієї, а кількох душ. Це підтверджується притаманною нашій міфологічній свідомості вірою в «нечистих» небіжчиків — упирів, «навій» — русалок, потерчат, мавок тощо, які існують після фізичної смерті людини. У казках мотив «множинності душ» відтворюється в оповідях про воскресіння людини мертвою і живою водою. Мертва вода повертає герою життєві функції — він дихає, рани його загоюються — але він лишається мертвим, як упир. Жива ж вода повертає йому «людське обличчя», він оживає у повному розумінні цього слова.

Власне людське, особистісне начало надає людині її ім'я. З цим пов'язане велике значення, що мав у тогочасній культурі обряд ініціації, який передбачав присвоєння імені. По смерті людина втрачає своє ім'я, тому для давніх слов'ян-язичників небіжчик був безликим.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 



Реферат на тему: Давньослов’янська міфологія – переддень філософської думки. Філософія Київської Русі (Х – ХІІІ ст.).

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок