Головна Головна -> Реферати українською -> Філософія -> Пошуки першопочатку у філософії античності

Пошуки першопочатку у філософії античності

Назва:
Пошуки першопочатку у філософії античності
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,50 KB
Завантажень:
1016
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Під античною філософією слід розуміти філософію стародавніх греків і стародавніх римлян. Антична філософія проіснувала понад тисячі років, вона зародилася у VІ ст. до н.е. в Греції і розвивалась до VІ ст. н.е. (в 529 р. Імператор Юстиніан закрив останню філософську школу – Платонівську Академію).

Слово «античний в перекладі з латинської означає «давні». Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок Європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до «античної філософії» входить філософські здобутки цього світу. Відповідно до «античної філософі» входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття «антична філософія» ширше від поняття «давньогрецька філософія, бо охоплює, крім давньогрецької. Ще феміністичну, римську й олександрійську філософії.

В історії античної філософії виділяють певні етапи розвитку:

- натурфілосфіський (фізичний) або рання класики (VІІ –V ст. до РХ.)

- висока класика (V –ІV ст. до РХ.)

- пізня класика або завершальний цикл античної філософії.

До нього входять періоди:

- елліністична філософія (ІV –І ст. до РХ.)

- олександрійська філософія (І ст. до РХ – V-VІ ст..)

- Римська філософія (І-VІ ст..)

На двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших культурно-споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець філософствування.

Отже, антична філософія є першої історичною формою європейської філософії. В античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших афер життєдіяльності людини та набула автономного характеру розвитку. Завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських (Натурфілософія – це філософське осмислення природи) ідей та шкіл у Стародавній Греції). Мілетська, Піфагорська, та Елейська школи).

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об’єкт, а першою проблемою цієї філософії – проблема пошуку вихідного початку буття.

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визначенням. Був Фалес із Мілета) місто на узбережжі Малої Азії, 624-526 рр. до РХ).

Від нього до нас дійшло дві тези: «Усе з води» та «Усе має душу», Філософом називають Фалеса не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини, Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Інший представник мілетської школи Анаксімен (585-525 рр до РХ) синтезував ідеї своїх учителів: початок буття має бути досить невизначений, але доступний для сприйняття, необхідний для життя і рухливий. На думку Анасімена, саме таким є повітря, яке він є визначив як першопочаток усього.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні іде й у сфері інших питань. Наприклад Фалес був видатним їх здобуток – розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактре до поглибленого усвідомлення реальності.

До того мілетці підготували ідейний грунт для появи дуже сміливої і дуже продуктивної для науки та філософії тези про те, що «все подібне до числа або пропорції», Ця теза вводила в науку математичне обчислення, а належить вона Піфагору (570-590 рр. до н.е.). Як Піфагор прийшов до ідеї числа як вихідного виміру всього, що існує?

Якщо виходити з міркувань мілетської школи і вважати, що «все» є щось «одне», то тоді світ «все») стає однорідним, тобто постає в одній якості; у такому разі відмінності між речами вже не якісні, а кількісні, усе можна виміряти числом.

Піфагор уперше визначив умови застосування для пізнання математичного обчислення. А також відокремив думку від наочного, адже число, хоч воно й пов’язане з речами, є невидиме само пособі, тобто абстрактне. Піфагор визначив також числове співвідношення музичних тонів, ввів в обіг такі поняття, як «Космос», «гармонія», «філософія». Давні джерела переповідають. Що саме Піфагор уперше назва себе не мудрим, а любителем та шукачем мудрості (філософом).

Великий рівень абстрактності вчення Піфагора змушував грецьких філософів шукати зв’язків між абстракціями і життям. Сучасник Піфагора – Гераклід Ефеський (544-483 рр. до РХ) використав ідеї концепції, що поєднувала високий рівень абстрактних міркувань із наочністю.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Пошуки першопочатку у філософії античності

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок