Головна Головна -> Реферати українською -> Політологія -> Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного підходу

Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного підходу

Назва:
Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного підходу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,00 KB
Завантажень:
47
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Зауважимо, що у вітчизняній літературі тлумачення політичного режиму переважно зведене до способів здійснення державної влади. Політичному режиму належить значно більше, якщо не провідне місце порівняно з такою політичною інституцією, як держава. Політичний режим є визначальним чинником способу організації вищої влади, форми державного, партійного устрою, стану прав і свобод тощо. Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про політику, можна сказати, що політичний режим у найвищому розумінні є життя, а життя є політичний режим.

Типологізувати таку багатопланову категорію, як політичний режим, можна за різними підставами. Найбільш універсальним, що відповідає тенденціям сучасної доби, є його поділ на демократичний та авторитарний. Зрозуміло, у реальному житті існує безліч їх варіантів зі змішаними у різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.

Авторитарний режим визначає такий метод володарювання, як авторитаризм, що характеризується командним стилем керівництва, безумовним підпорядкуванням без права заперечити рішення панівного суб'єкта, централізацією влади. Способи володарювання тут переважно силові, примусові, жорстко дисциплінарні, такі, що ігнорують можливість будь-яких конфліктів, а отже, й необхідність їх розв'язання. Цей режим неправовий ще й тому, що владна доцільність керує законністю, виконавча влада домінує над законодавчою, принцип поділу влади ігнорований, реальна влада є монопольною незалежно від того, йдеться у цьому разі про владу однієї особи (наприклад, монарха) чи групи осіб (номенклатурна верхівка партії або армії). Західні дослідники вважають важливою характеристикою цього політичного режиму обмежений плюралізм. Тут припускається багатопартійність, але панувати в політичному житті реально може лише правляча партія. Тут дозволені тільки політичні сили й засоби масової інформації, лояльні щодо влади. Допускається незначна, така, що не торкається владних підвалин режиму, критика на адресу можновладців, але при цьому діє цензура. Осереддям авторитарного режиму є неправова держава, де закон підпорядкований її охороні, а не захисту істотно обмежених прав і свобод людини. Примітне, що у різних авторитарних режимах все це здійснюється за тієї самої гаслової аргументації: в ім'я розв'язання назрілих суспільних проблем, згуртування народу, наведення порядку в боротьбі проти внутрішніх та зовнішніх ворогів.

Авторитарні режими мають різні форми. Вони залежать від певної епохи чи країни, в рамках якої діють, від політичних орієнтацій розробників та пріоритетних політичних уподобань реалізаторів. Так, якщо на початку XIX ст. вперше сформульована теорія авторитаризму мала яскраво виражену ультраконсервативну, реакційну спрямованість, то на кінець сторіччя переважними стали ідеї національної й державної єдності. На початку XX сторіччя вона почала набувати націоналістичного, антидемократичного характеру, а друга половина сторіччя ще більше збагатила різноманітність авторитаризму. Найвідомішими його формами є такі:

 військовий режим, що має кілька різновидів: а) військово-диктаторський режим, де армія є пріоритетною правлячою силою, ділячи виконавчу владу з правлячою бюрократією (наприклад, Нігерія, Судан та ін.); б) військово-демократичний режим, при якому армія є однією з політичних інституцій і не підмінює інших, має місце політична діяльність, режим стартує в результаті активізації партизанського руху (наприклад, Нікарагуа, 1979 р.), військового державного перевороту (наприклад, Панама, 1968 р.) і позначений недовготривалістю; в) авторитарний преторіанізм (преторіанці - привілейовані військові частини в Римі, гвардія імператорів, які за доби імперії були значною політичною силою, що брала участь у двірських переворотах) - режим, що базується на насиллі найманих військ;

 монархічний режим, що поділяється на: а) абсолютну монархію, де влада належить монарху, парламенту немає (наприклад, Саудівська Аравія); б) дуалістичну (подвійну) монархію, в якій парламент хоч і діє, але його роль є мінімальною, такою, що не заірохує самодержавному режиму (наприклад, Кувейт);

 теократичний режим, що відзначається пріоритетною владною роллю релігійних діячів;

 персоніфікований режим, репрезентований: а) персональною тиранією, в якій влада належить вождю, котрий спирається за відсутності розгалужених політичних інституцій передусім на поліцію (наприклад, режим Аміна в Уганді); б) матримоніальною тиранією, де влада впродовж десятиріч передається спадково (наприклад, режим Стресснера у Парагваї);

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Теоретичні підходи до визначення української моделі політичного підходу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок